/ УНІАН

Героїчний вчинок

12:25, 20.10.2014
4 хв.

Висота «Браво» вважалась стратегічно вигідною позицією в районі перепускного пункту Маринівка. Будучи панівною, вона представляла серйозну тактичну проблему для ворога. Закріпившись на її пагорбах, українські військові артилерійським вогнем нищили автомобілі сепаратистів, завантажені зброєю, боєприпасами й амуніцією.

Усвідомлюючи значимість висоти, лідер донецьких сепаратистів Стрєлков і його московські хазяї вкотре намагались взяти під контроль населений пункт Маринівка. Перекривши ключові шляхи підвозу продовольства та боєприпасів, вони намагались відрізати наших хлопців від основних сил.

Дев’ятнадцять годин поспіль тривав шалений обстріл висоти. Регулярні підрозділи росіян боєприпасів не шкодували. Важку артилерію змінювали шквалами «Градів», після яких стріляли міномети і знову артилерія. Того дня військове керівництво агресорів вирішило поставити крапку та зрівняти із землею позиції зведеної тактичної роти майора Семена Колейника, підлеглі якого знищили напередодні дві установки «Град» і танк.

Під прикриттям вогню російської артилерії мобільні танкові групи ворога розпочали штурм Маринівки. На великій швидкості прорвавшись у населений пункт, вони прямою наводкою обстріляли позиції національної гвардії. Гвардійці запросили у воїнів, які тримали «Браво», підтримку. Двом БТРам десантників все ж таки вдалося проскочити в населений пункт. Зав’язався бій. На жаль, сили ворога переважали у чисельності. Оцінивши ситуацію, з метою збереження життя військовиків командир наказав своїм гвардійцям відступити з боєм.

Відео дня

Захопивши Маринівку, російська артилерія припинила обстріл позицій зазначеної висоти. Десантники вистояли, але опинились в облозі. Вогонь ворога спалив техніку та вщент зруйнував укріплення. Окрім поранених, значна частина особового складу отримала контузію. Оглянувши хворих, лікар порекомендував командиру терміново їх госпіталізувати. Майор Колейник зв’язався з командуванням і запросив вертоліт для евакуації постраждалих. Однак у відповідь почув: «Чекайте! Авіація у вашому квадраті працювати не може!»

Ситуація вимагала від офіцера негайних дій. Тож він знову зателефонував на командний пункт. У відповідь майор отримав дозвіл на прийняття самостійного рішення. Любої миті росіяни могли продовжити атаку. Семен усвідомлював, що черговий масований обстріл поранені не витримають. Відтак врятувати їм життя стало справою честі для офіцера. Порадившись з ротними, які одностайно підтримали свого командира, Колейник наказав: «Підготувати техніку для евакуації поранених!»

– Я з розвідниками прораховував маршрут для евакуації. Саме в цей час мені зателефонував мій побратим майор Дмитро Марченко, – пригадує Семен, – який повідомив мені: «Ми з Юрієм Бірюковим, очільником волонтерів „Крила Феніксу“, неподалік у посадці. „Пробили“ безпечний шлях поміж кордонами бойовиків. У вас є можливість відправити поранених». Після цих слів, незважаючи на другу контузію, я опинився, немов у казці. Чи насправді це зі мною відбувається? Це – подарунок долі. У той час я не знав, пощастить хлопцям чи ні. Але у них з’явився реальний шанс вижити. І я ним скористався. 

Не гаючи часу, постраждалих розмістили в БТРах. Оминаючи висоту, колона вийшла «під нуль». Це межа України на кордоні з Росією. Рахунок йшов на хвилини. Росіяни не здогадувались, що у них під носом рухається українська техніка. У режимі повної радіотиші шістьом БТРам, позашляховику розвідників та УАЗику зі зброєю вдалось непомітно проскочити до населеного пункту Григорівка. Там на них чекав волонтер Юрій Бірюков.

Діставшись безпечної зони, 75 військовиків, серед яких було 2 медсестри з Одеського військового шпиталю, усвідомили, що їхній командир здійснив героїчний вчинок: узяв на себе відповідальність за вихід поранених бійців з оточення.

21 серпня 2014 року майор Семен Колейник за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Автор: Олександр Васильченко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся