Бої за Донбас сержанта Ісаєва

Eкіпаж демонстрував чудеса злагодженості: механік кидав машину з бокув бік, не даючи в неї прицілитися. Навідник гатив по ворогові з кулеметата гармати, а сам Cергій Поливав ворожі вогневі точки з нсвт. Лише побачивши, що вороги накивали п’ятами, танкісти трохи перепочили

Два роки тому на базі 169-го Навчального центру Сухопутних військ ЗС України «Десна» проводився всеармійський конкурс на кращий танковий взвод. На герць тоді вийшли кращі танкові підрозділи, які пройшли сито ретельного відбору спочатку у своїх військових частинах, а потім і на рівні армійських корпусів. Сказати, що боротьба точилася запекла, — нічого не сказати. Змагалися за секунди і долі секунд, навіть у виконанні тих нормативів, які передбачали похвилинну градацію результату. А мішені були розділені на очкові зони, як для снайперів. Серед кращих тоді був сержант Сергій Ісаєв з 17-ї танкової бригади. Перед вирішальним етапом — «танковий взвод у наступі» — він зазначив, що головну мету своєї участі у змаганнях вбачає саме в тому, аби наочно помірятися вишколом та вправністю з такими ж, як він, танкістами з інших частин. Про те, що доведеться застосовувати свої навички за межами полігонів, навіть думки не було…

Знову сержанта Сергія Ісаєва я зустрів серед тих, хто за п’ять місяців антитерористичної операції на Донбасі встиг вкрити себе славою та стати прикладом для решти. Його прізвище без вагань назвав не один офіцер з командування 17-ї бригади. Пам’ятають про нього та його танк і на багатьох блокпостах Донбасу.

Авдіївка

Своє бойове хрещення сержант Сергій Ісаєв отримав під Авдіївкою. Бронегрупа у складі двох танків, БМП та БМД отримала завдання взяти під контроль міст поблизу Новомихайлівки.

— Тоді, на початку антитерористичної операції, багато що здавалося якимось несправжнім, спрощеним, — розповів Сергій. — Що може бути складного у взятті під контроль невеликого мосту? Ми швидко зібралися й вирушили на завдання. Надвечір були вже на місці. Окопалися. «Контролюємо» ситуацію. Раптом у вечірніх сутінках бачимо якийсь рух і… постріли. Хто стріляє, звідки стріляє — важко зрозуміти! Наводимось по спалахах і відкриваємо вогонь у відповідь.

Далі, за словами Сергія Ісаєва, події розгорталися з шаленою швидкістю, наче у голлівудському бойовику. Лише з тією різницею, що було дуже страшно. З передньої БМП доповіли, що снайпери розбили приціл. За мить напівосліп і танк Сергія: куля влучила у приціл навідника. Залишився лише командирський. І раптом усе стихло. Знаючи підступність ворогів, танкісти та мотострільці не полишили своїх броньованих машин. Як виявилося — недарма. Згодом по броні зацокали кулі. Снайпери знову цілили у прилади спостереження та прицілювання. Та цього разу темрява була на боці наших хлопців: наводячи гармати за спалахами, вони неабияк налякали ворога. Вогонь вщух, і до ранку вже ніхто наших бійців не тривожив.

З першими променями сонця наші позиції знову почали інтенсивно обстрілювати. Довелося викликати артилерійську підтримку і під її прикриттям відступити у промзону, в лісок. Там воїни вперше за шістнадцять годин полишили свої бронемашини та змогли розім’ятися.

— Але недовго, — розповів Сергій. — Мою увагу привернув білий мікроавтобус, який кілька разів проїхав дорогою повз лісок. Чую, зупинився. Хтось сказав: «Їх лише п’ятнадцять, ми їх завалимо!» Майже відразу пролунав окрик чатового: «Стій, хто йде!» і автоматна черга.

Танкісти прожогом кинулися до танка і, напевно, побили всі нормативи, готуючись до бою. З лісу вдарили гранатомети, але дерева не пропустили жодну з гранат. Але й танкісти не могли стріляти у відповідь: довге жерло гармати не дозволяло розвернутися між деревами.

— Виїхали на дорогу. Бачу бус терористів. Кажу механіку: «Чави їх». Той рвонув уперед і, склавши бус, як картонку, відкинув у кювет. Збоку вдарили з РПГ. Я розвернув башту та відповів осколковим…

Далі екіпаж демонстрував чудеса злагодженості: механік кидав машину з боку в бік, не даючи в неї прицілитися. Навідник гатив по ворогові з кулемета та гармати, а сам Сергій поливав ворожі вогневі точки з НСВТ. Лише побачивши, що вороги накивали п’ятами, танкісти трохи перепочили.

— Після того першого бою я усвідомив, що мене і моїх товаришів могли просто вбити. Але одночасно виникла впевненість, що ми здатні цьому завадити, — відверто зізнався Сергій і додав, що той бій був не найбільшим випробуванням…

Іловайськ

Вже за кілька днів танк сержанта Сергія Ісаєва був направлений на один з блокпостів. Потім на інший. І так протягом кількох місяців. Танкісти ніде надовго не затримувалися, посилюючи наші позиції то тут, то там. Словом, були там, де важко. Так дійшли до Іловайська.

— Під Іловайськом було не важче й не легше, ніж в інших місцях. Ми підтримували штурмові групи добровольчих батальйонів. Знищували ворожі вогневі засоби, артилерію… — пригадав Сергій. — Там зазнали перших втрат.

Південь Іловайська був укріплений і насичений ворожою технікою. Батальйон «Донбас» поволі просувався вперед, вибиваючи терористів з їхніх позицій. Сержант Сергій Ісаєв на своєму танку їм допомагав. Зрозуміло, що вороги передусім намагалися знищити бронемашину, тож завжди концентрували вогонь на танку.

— Коли в башту вдарив ПТУР, я на мить подумав про найгірше. Та ракета зрикошетила і вибухнула поряд. Від вибуху вибило кілька запобіжників, зірвало прилади спостереження та замок люка навідника. При цьому ручка відкривання цього злощасного люка відлетіла всередину з такою силою, що пробила шолом навідника і поранила йому голову. Кров почала заливати йому очі, тож я перебрав керування гарматою на себе, — розповів Сергій. — Дуже боявся за хлопця, тож щоразу після пострілу, аби переконатися, що той живий, наказував йому натискати кнопку механізму заряджання.

Під час невеликої паузи Сергій попросив «донбасівців» доправити пораненого товариша в шпиталь. Під час завантаження його в авто дізнався, що близько сотні бійців «Донбасу» попереду потрапили у вогневу пастку.

— На той час танк був неабияк понівечений, деякі системи не функціонували, а боєкомплект майже закінчився. Та ми вирушили на допомогу.

Визначену будівлю знайшли відразу. Ворожі позиції теж були, як на долоні. Але вистрелити можна було лише раз. Що танкісти і зробили, посіявши серед терористів паніку, цим скористалися «донбасівці» і відступили з-під вогню. На жаль, незабаром танк довелося покинути. Від отриманих ушкоджень відмовили майже всі системи, своїми силами полагодити вже не виходило, а кільце навколо наших військ вже змикалося…

— Увечері 24 серпня наш танк потрапив під обстріл і згорів. До слова, обстріли тоді не переривалися протягом кількох діб. І ми перекваліфікувалися на піхотинців, — пригадав Сергій. — На щастя, ненадовго. На північний захід від Іловайська наші підбили російський Т-72. Але не сильно. Танк був майже цілий. Потрібен був лише екіпаж. А в нас — некомплект: немає навідника. Його місце зайняв начальник бронетанкової служби озброєння ОК «Південь» полковник Євген Сидоренко. До речі, саме він переконав мене попробувати Т-72 у ділі.

Опанувати російську бойову машину досвідченим танкістам було нескладно. Тож коли постало питання прикривати про всяк випадок колону, якою наші війська виходили обіцяним росіянами коридором, на екіпаж сержанта Сергія Ісаєва теж розраховували. І згодом цей танк прийняв на себе чимало випущених по наших бійцях боєприпасів. Як розповів полковник Сергій Сидоренко, коли почався розстріл колони, екіпаж сержанта Ісаєва діяв чітко і впевнено, ведучи прицільний вогонь у відповідь:

— Вони вірили у власні сили, вірили в те, що за ними правда. Ті кілометри, які вони пройшли з боєм, дорого коштували ворогу.

Роман Бакуменко, "Народна армія"

УНІАН в Google News