“У найважчі дні “Віта” здіймалась у повітря по 2-3 рази, що дозволило врятувати більше сотні життів

Під кулями, у постійній небезпеці, поряд із солдатами-офіцерами завжди знаходяться військові медики. У них свої бої – бої за життя. Рятувати людей часто доводиться у екстремальних умовах. Навантаження на медиків – колосальне, та вони не скаржаться і навіть після поранень знову повертаються на фронт. Про діяльність військових медиків у зоні АТО розповів підполковник Віталій Кущ, начальник військово-медичної служби оперативного командування “Південь”.

- У зоні АТО наразі знаходиться близько тисячі ваших колег. Не страшно працювати у районах бойових дій?

- Є колеги, що отрималипоранення, потрапили у полон, є медики, що загинули. Та прострах мова не йдеться. Устатистиці можу помилятись, можу сказати, що поранених –близько 25 чоловік, загиблих –більше семи. Медики завждизнаходяться там, де гаряче, тамде небезпека. Можу сказати, щожоден із медиків попри велике навантаження і небезпеку незвільнився. Більше того усі, хтоотримали поранення, зновуповертаються в АТО.

- Із героїчними вчинками часто стикаєтесь?

- Кожен робочий вдень приносить чимало героїчних вчинків, кожного дня доводитьсярятувати людські життя, нерідко– витягувати людей із того світу.До прикладу, начальник медичної служби 25 бригади взяв на себе відповідальність по забезпеченню військовослужбовців, що були натериторії Краматорського аеропорту, облаштував на місці лазарет. Начальник медичної служби 40 батальйону разом ізбійцями батальйону стримував вогонь на блокпосту, фактично виконував обов’язки командиру бригади. Що вжеговорити про військових лікарів Харкова, Дніпропетровська, Києва і інших міст, які надавали медичну допомогу вповітрі. Продовжувати можна безкінечно.

- Загалом медиків вистачає?

- До кожного бійця приставити медика неможливо. Тому першу медичну допомогу, як правило, боєць надає сам собіабо ж її надає його товариш. Це практикується в усіх арміях світу. Тільки після цього допомогу надає молодший ісередній медичний персонал. Після чого бійця евакуюють в тил до медичного закладу. Це може бути, як військовийгоспіталь, так і цивільна лікарня. У складних випадках використовується аеромедична евакуація. У госпіталях,лікарнях, що знаходяться у зоні конфлікту, ми намагаємось тримати якомога більше вільних місць. Тому після надання допомоги одразу відправляємо бійця в тил. У будь-якому разі працюємо практично цілодобово, лише 1 відсотоклікарів за період АТО були в відпустках.

- Адаптація до роботи в умовах АТО пройшла швидко?

- Адаптація проходила у всьому суспільстві. Довелось швидко приймати важливі організаційні рішення, звикати дозбільшення навантаження, нести службу цілодобово. Але великих складнощів не виникло.

- Із якими проблемами довелось стикнутись?

- На початку подій медикам дуже не вистачало касок, бронежилетів, інших засобів захисту, засобів зв’язку. Нам потрібна була своя мережа спілкування, щоб мати змогу швидко приймати рішення. Також впевнений, що час відмовлятись від застарілих УАЗиків на користь більш швидких , зручних, добре оздоблених санітарних транспортних засобів. Не вистачає ще однієї чи двох “Віт”. Було б значно простіше, якби таких літаків було хоча б два-три.

- Яка ситуація із індивідуальними аптечками?

- На жаль, можу підтвердити, що у антитерористичну операцію ми вступили практично без індивідуальних аптечок. Важко коментувати, чому саме так трапилось. Відповідно одразу ж почався пошук виходу із ситуації. Керівництвом було прийняте рішення, що кожна аптечка складатиметься із двох індивідуальних перев’язувальних пакетів, кровоспинного джгута, знеболюючого засобу у шприц-тюбику... Ці засоби були у наявності, тому проблем не виникло.На разі військові частини медичними засобами забезпечені на 98 відсотків. Звісно, медикаменти мають властивість закінчуватись. Як тільки виникає проблема, негайно забезпечуємо.

- Волонтери часто купують бійцям інші аптечки. Як ставитесь до такої допомоги?

- Знімаю капелюх перед волонтерами. Спочатку трохи скептично ставився до благодійного руху, а пізніше моя уяваперевернулась. До нас приходять сотні людей, запитують, що потрібно, готові виконувати будь-яку роботу. Коли б вине зайшли до Дніпропетровського госпіталю, ви завжди зустрінете тут багато дівчат. Не обов’язково із медичноюосвітрою, хтось робить пацієнтам чай, хтось гуляє на вулицями із бійцями, що пересуваються на візках. Це дійсно дуже велика справа. Звертаються не лише молоді дівчата, а і жінки пенсійного віку. Нещодавно заходила жінка 75-років, говорила про свою готовність допомагати, як вдень, так і вночі. Дуже багато звернень отримуємо від цивільних лікарів. Ми не можемо нікому заборонити допомагати українській армії тим паче у такий непростий час. Повертаючись до аптечок, можу відмітити, що це дуже добре, що волонтери активно використовують досвід інших країн. Немаєножиць, чи іншого предмету, щоб розрізати одяг.

- Особисто вам більше до душі аптечки якої країни?

- Не хотів би казати, що наші аптечки є поганими, та все ж список препаратів має бути трохи більшим. Безрадіопротекторного і абсорбуючого засобу в умовах бойових дій можна було б обійтись. Мені до душі американські аптечки. У них є серветки для очей, засіб для обробки ран. Ми маємо поступово змінювати те, що використовувалосьза часів СРСР. В Ірпені діє науково-дослідний інститут, що зараз активно займається вивченням проблеми заптечками.

- А, як з приводу препарату Celox, який благодійники масово закуповували за кордоном?

- Нічого поганого в цьому препараті не бачу. Аналогу такому гемостатичному засобу у нас на забезпеченні немає. Ваптечці відсутній препарат, який можна було б засипати в рану і зупинити крововтрату. Єдиним кровоспинним засобом у нашій аптечці є джгут. Звісно, він не є ідеальною панацеєю, від використання джгутів поступово потрібно.Замість нього зручніше використовувати спеціальні затискачі. Також потрібно працювати над тим, аби на забезпеченні української армії з’явились кровоспинні препарати, гемостатичні губки.

- Рятуєте лише офіцерів ЗСУ?

- Жодного розподілу немає. В розпорядженні написано надавати допомогу усім військовослужбовцям і не важливо уякій вони формі. Цікаво, що на початку АТО було більше кульових поранень, менше осколочних, зараз – навпаки.Причинами безповоротних втрат в основному поранення шиї, черепа, судин.

- У “Віти” роботи багато?

- У найважчі дня “Віта” підіймалась у повітря по два-три рази. Взагалі літак використовувався більше 130 разів, а цесотні врятованих життів.

- Які враження від співпраці із льотчиками?

- Раніше ніколи плідно не працював із військовими льотчиками. Зараз можу впевнено сказати, що знімаю перед людьми цієї професії шляпу. Вони щоденно ризикують життям, цілодобово готові летіти у найнебезпечніші точки.

УНІАН в Google News