Залізній волі й Бог помагає

Того дня розрахунки мінометної батареї 24-ї окремої механізованої бригади добре «насолили» терористам. Час від часу українські мінометники обстрілювали путівці та лісосмуги, де могли бути зосереджені ворожі сили. Раптом їхню вогневу позицію накрили з реактивних установок залпового вогню «Град», причому аж чотири рази! 

Таким ударом знищили багато військової техніки, але самі міномети та особовий склад були в повному порядку. На бійцях — жодної подряпини, і в цьому значна заслуга командира підрозділу капітана Михайла Кваші…

–Під час відновлення навичок у військовозобов’язаних доводилося самому проводити заняття, починаючи від мобілізованого командира взводу управління і закінчуючи заряджаючим, аби належним чином підготувати хлопців до ведення бойових дій з терористами. Часу було обмаль, але нічого, ми з цим впоралися, хоча й довелося добряче попотіти, — пригадав командир мінометної батареї «Залізної бригади» капітан Михайло Кваша, випусник Сумського інституту РВіА.

Прибувши на Луганщину, тактична група «Залізної» зайняла оборону поблизу селища Бірюкове. Захисники Вітчизни приступили до інженерного обладнання вогневих позицій.

— Вигідна, добре обладнана та замаскована вогнева позиція — це один із головних аспектів ведення бойових дій. З ходу нас не візьмуть та із гармат просто так не розстріляють, — розповідає капітан Михайло Кваша. — Тому я поставив завдання своїм мінометникам окопатися на совість. Всі позиції та бліндажі обладнали, так би мовити, «як книжка пише». Звичайно, що ці роботи при спекотній погоді дуже виснажливі, однак усі розуміли — від цього залежить життя бійців.

Перед підрозділом мінометників стояло важливе завдання щодо прикриття державного кордону України. Тому часто вони прострілювали путівці та лісосмуги, де було чимало терористів. Неодноразово їхні снаряди нищили ворожі автомобілі, завантажені зброєю, боєприпасами та амуніцією.

— Після чергового обстрілу по нашій позиції несподівано вдарили «Гради», — продовжує мій співрозмовник. — Ми витримали кілька залпів. Я був біля 6-го мінометного розрахунку. Техніка згоріла майже повністю, але, дякувати Богові, всі залишилися живі. Тоді нам навіть командування не повірило, що після такого обстрілу в підрозділі не було загиблих та поранених, жоден солдат не мав навіть подряпини!

Згодом підрозділ відбув до нового району зосередження — неподалік селища Довжанське, де під щільним вогнем мінометів та «Градів» стійко тримав оборону. Однак наші хлопці ефективно вели стрільбу у відповідь.

— Ми їх швидко вирахували і вдарили по них. Однак терористи підтягнули туди гаубицю, імовірно 2С1 «Гвоздика», вона і накрила нас, — продовжує капітан Кваша. — Перед обстрілом над позицією постійно кружляв безпілотний літальний апарат. Снаряди били по наших позиціях з вражаючою точністю — в кожен окоп, в кожну машину.

Під час чергового артилерійського обстрілу один із ворожих снарядів поцілив в укриття бійців сусіднього підрозділу. Капітан Михайло Кваша разом з товаришами негайно кинулися до перекритої щілини — там лежав важкопоранений військовослужбовець. Щойно вони спробували витягнути ледь живого солдата, один з бійців помітив снайперів… «Зачекати б кілька хвилин», — тихо сказав хтось командиру. Однак Михайло вирішив негайно допомогти пораненому, адже кожна секунда могла коштувати йому життя.

Попри шквальний вогонь ворожої артилерії та небезпеку снайперських пострілів, комбат з бійцями витягнули пораненого та доставили його до медпункту.

— Такі обстріли були чи не щодня, проте мою мінометну батарею вони так і не вирахували, — розповідає офіцер. — Поміж двох висоток була заглибина, де я й розташував вогневу позицію. Тож снаряди пролітали повз нас, та ще й солдати — молодці, добре окопалися.

Під час одного з обстрілів комбат отримав осколкові поранення руки. Нині він проходить лікування в одному із військово-медичних закладів України. Михайло Кваша сподівається на швидке одужання та має величезне бажання повернутися на Схід до свого бойового підрозділу.

УНІАН в Google News