Доки є такі бійці, Україна зможе дати відсіч ворогу

Війна — річ страшна, а надто — коли вона неоголошена. Проте українські військовослужбовці все розуміють і, стиснувши зуби, вперто йдуть до перемоги. 

Мине ще трохи часу і, попри намагання терористів, Україна буде єдиною. Такої ж думки дотримується й солдат військової служби за контрактом з артилерійської групи 25-ї окремої повітряно-десантної бригади ВДВ Антон Воленко, який отримав поранення біля міста Ямпіль, що на Донбасі.

…Той день був схожий на попередні. Прокинувшись, бійці поснідали, хтось змінював побратимів на варті, хтось йшов відпочивати. Перевіривши зброю та амуніцію, десантники рушили колоною до одного з блокпостів. Дорога знайома, не раз нею їздили. Водій Антон Воленко був упевнений, що його вантажівка здолає цей шлях без проблем, адже кожного дня він робив усе, щоб техніка була у справному стані.

— Коли почув постріли та свист куль зрозумів: ми потрапили в засідку, — згадує солдат. — Далі потужний вибух пролунав поряд із машиною і мене викинуло з кабіни. Бачив загиблого товариша, що лежав поруч, бачив кількох поранених побратимів, які намагалися відповзти подалі від епіцентру ворожого вогню. Ті події здавалися страшним сном і хотілося якнайшвидше прокинутися і не бачити жахіть.

Антон розповів, що командиру вчасно вдалося визначити, звідки виходить загроза. Щільним вогнем у відповідь десантники завдали удару по терористах. Через значні втрати ворог почав відступати. Наші військовослужбовці почали його переслідувати.

— Друзі перетягли мене на БТР. Далі все було, як і в решти поранених бійців. Польовий лікар надав першу допомогу, — пригадує солдат-контрактник. — Коли доставили у Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, що в Харкові, хтось із товаришів повідомив моїх рідних про поранення. Зустрілися з сім’єю ми вже в Києві. Фахівці Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України провели низку операцій, адже в мене було вибухове поранення, рвана рана плеча, перелом плечової кістки і поранення голови та грудної клітки.

Солдат розповів, що ще 10 місяців тому, підписуючи контракт про проходження військової служби, він та його товариші по зброї навіть уявити не могли, що в мирній Україні розпочнеться війна.

— Їдучи в зону проведення антитерористичної операції, ми чітко розуміли: будемо боронити рідну Батьківщину від жаху і руйнувань, які принесли на нашу землю терористи, — каже з почуттям гідності десантник.

Нині Антон Воленко одужує. Вже почав виходити на прогулянки та почувається значно краще. Мало не щодня йому телефонують його товариші по зброї, які продовжують виконувати завдання в зоні АТО. А рідні всіляко намагаються підтримати хлопця.

Микола ФЕДОРКІВ

Міністр оборони України генерал-полковник Валерій Гелетей нещодавно вручив військовослужбовцю орден «За мужність» III ступеня. Спілкуючись із солдатом, глава оборонного відомства зазначив, що доки є такі хлопці, як Антон Воленко, Україна зможе дати відсіч будь-якому ворогу.

УНІАН в Google News