Розвідники завжди на передовій

Що ми знаємо про воєнну розвідку? І все, і — нічого. Тобто про її існування суспільство поінформоване добре, а ось про справи розвідників... Це й не дивно, бо діяльність розвідки завжди, в будь-якій армії — таємниця за сімома замками.

Готувати матеріали про наших розвідників складно, адже завжди набирав сили надзвичайно сильний конфлікт завдань та інтересів. Бо ми, представники ЗМІ, прагнемо розповісти світу якомога більше, а розвідники діють за принципом «не світитись». Утім напередодні свого професійного свята вони пішли на невеличку поступку, трошки відхиливши щільну завісу таємничості воєнної розвідки.

Ми так і не дізнались ні військових звань, ні імен, ні посад наших співрозмовників. За мирного часу це ще було б якоюсь мірою можливе. Тепер же, коли воєнна розвідка цілодобово виконує бойові завдання, будь-яка інформація про «лицарів плаща і кинджала» може нашкодити їм та загальній справі захисту Вітчизни. Ми навіть не бачили облич співрозмовників. Вони були приховані за щільними балаклавами розвідників. Розмовляли з ними і бачили лише їхні погляди. Уважні погляди мудрих людей. Спокійні жести та спокійні слова. Грамотно побудовані речення видавали в наших співрозмовниках високоосвічених багатогранних особистостей.

"А інших у нас і немає", - підтвердив здогадки один із наших співрозмовників. - "Розвідник має бути митцем військового мистецтва. А ще… вміти мислити нестандартно".

Події на Сході України стали випробовуванням на зрілість найперше для воєнної розвідки, яка, попри всі вигадки і домисли, успішно та чесно нині виконує свою справу. Неоголошена «гібридна» війна внесла корективи у діяльність цієї військової структури. На відміну від десантників, артилеристів чи піхотинців, на цій війні в них немає чітко визначених позицій. Вони всюди, обабіч «лінії фронту», але завжди непомітні. Особливо — для ворога. Бо розвідка — це очі й вуха командирів і штабів. І будь-яке командирське рішення завжди ухвалюється на підставі розвідувальних даних. Недаремно розвідка є основним видом бойового забезпечення, що окреслено всіма бойовими статутами всіх армій світу.

Щодня ми читаємо чи бачимо з телеекранів зведення оперативної обстановки: «Знищено колону техніки противника, завдано вогневих ударів по скупченню ворога…» За цими офіційними словами — робота розвідників, які забезпечили точні дані про противника. І часто-густо за такі відомості вони платять кров’ю, а то й життям, викликаючи вогонь на себе.

"У найкоротші терміни ми змогли перебудуватись під нюанси ведення цієї війни", — продовжив інший наш співрозмовник. — "По-новому була організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Адже це й радіоелектронна, і повітряна, і багато інших видів розвідки, а не тільки групи бійців-розвідників. Загалом же при виконанні завдань людський фактор завжди на першому місці. І, як свідчать останні події, будь-хто з нас цілком віддає себе своїй справі. Решта — на другому плані".

Професія розвідника — це, найімовірніше, покликання. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає та не впевнена у собі, у своїх бойових друзях. Перед нами — звичайний розвідник звичайного зведеного підрозділу, в якому є й піхотинці, й танкісти, й зенітники тощо. Друзі його так і звуть — Мішка-розвідник, бо дуже небайдужий до солодкого, хоча ім’я має інше. Після зайняття нашим підрозділом опорного пункту треба було провести розвідку переднього краю і найближчих населених пунктів. У ніч Мішка-розвідник та два його товариші по службі вийшли на завдання.

За півгодини один із них повернувся. Як кажуть, у бійця не витримали нерви. А Мішка-розвідник з товаришем вийшли до своїх тільки вранці, з першими променями сонця, згинаючись під вагою гранатометів, автоматів та іншої стрілецької зброї, яку «вполювали» у терористів. «Прихопили за нагоди», — посміхалися вони, доповідаючи командиру, а той тієї миті готовий був обох героїв із землею зрівняти, бо мали повернутись за дві-три години. Пом’якшав командир після ознайомлення зі здобутими розвідданими — перед ним лежала точна схема вогневих точок і укріплень противника, його чисельний склад тощо.

Згодом, після «війни», ми обов’язково дізнаємося імена та прізвища наших героїв-розвідників, у подробицях знатимемо про їхні подвиги. І особливо приємно буде дивитись в їхні щирі веселі обличчя, слухати їхні розповіді за великим дружнім столом або у затишній залі, а не в бліндажі чи окопі, як зараз. Утім і тепер розвідники відзначатимуть своє професійне свято. Відзначатимуть своєрідно — точними даними про скупчення терористів, які вони виявляють. А ще — обов’язково вшанують своїх бойових побратимів, які полягли за незалежність та недоторканність своєї Батьківщини — України!

"Перемога буде за нами!" — запевняють розвідники. А вони знають усе.

Юзеф Венскович, Тарас Грень, «Народна армія»

УНІАН в Google News