Україна сильна такими героями, як ви

…У засідку десантники потрапили близько десятої вечора. Терористи, вочевидь, полювали саме на їхній конвой — п’ятнадцятьма хвилинами раніше цією ж дорогою проїхали дві інші українські колони.

Головний удар прийняв на себе екіпаж першого БТРа — восьмеро житомирських десантників на чолі зі старшим сержантом Сергієм Козаком.

За час перебування в зоні проведення АТО підлеглі Козака звикли виконувати завдання з розряду «місія неможлива». У травні, коли під Рубіжним в оточення потрапили три розвідгрупи армійських спецпризначенців, саме вони витягли тих хлопців із халепи — здійснивши на шести БТРах двохсоткілометровий марш, без жодного пострілу вивезли розвідників з-під самого носа терористів.

Сергій — не професійний військовий. Строкову відслужив наприкінці дев’яностих, у Хирові, в (нині розформованій) 39-й ДШБр. Вдруге до війська прийшов добровольцем. Спочатку довелося кілька тижнів брати «штурмом» чернівецький військкомат, отримуючи категоричну відмову щодо мобілізації. Допоміг дзвінок оперативному черговому Міністерства оборони України — після тієї розмови військкоматівці відреагували миттєво. І вже 25 березня Сергій був у військовій частині, до якої отримав припис. А двома днями раніше в нього народилася донька. Ні дружині, ні шестирічному синові Ярославу Сергій тоді не зізнався, що йде до війська за власним бажанням, сказав: «Мобілізували за повісткою». А потім, вже перебуваючи в зоні АТО, заспокоював рідних розповідями про те, що перебуває на полігоні, в тилу. Правду вони дізналися лише на початку літа, під час його відпустки.

…У засідку десантники потрапили 22 червня поблизу села Долина, що на Донеччині. Їхня колона рухалась із Слов’янська — три бронетранспортери супроводжували кілька вантажівок і тралер, на якому до іншого місця дислокації перевозили танк. Мабуть, саме на нього й полювали терористи, сподіваючись відбити Т-64 як трофей.

Того бойовика, який здійснив постріл із РПГ по їхньому БТР-80, Сергій побачив під час спалаху, що вирвався із сопла реактивного гранатомета. Нападник стріляв зблизька, метрів з тридцяти. Граната прошила броню трохи вище переднього колеса. Від неминучої загибелі всіх, хто перебував у БТРі, врятувало лише те, що Козак завжди наказував рухатися з відкритими люками. Вогонь у відповідь — на спалах гранатомета — старший сержант відкрив миттєво. Командира підтримали бійці. Козак бачив, як запеклий бій розгорівся уздовж всієї колони: з темряви по машинах стріляли з автоматів і снайперських гвинтівок, а колона відповідала шквальним вогнем. Зопалу Сергій не відразу зрозумів, що поранений. Відчував тільки, як щось пече в лівій нозі, і продовжував вести вогонь. Те, що кінцівка нижче коліна висить, помітив лише тоді, коли нагнувся перезарядити свій АКМ.

Солдат Юрій Весельський / narodka.com.ua

— Зрозумів, що ногу мені відірвало тією гранатою з РПГ. Але потрібно було стріляти, — згадує десантник. — Якоїсь миті відчув, як хтось знизу перетягує мені ногу джгутом вище коліна, аби зупинити кровотечу. Це був наш механік-водій Юра Весельський…

Коли ворожа граната влучила в їхній БТР, вона зачепила двох: Козака, який стояв на командирському місці, і Весельського, який сидів за кермом. Сергієві відірвало ліву ногу, а двадцятирічному Юрію — праву. Тяжкопоранений водій не полишив керма і, стікаючи кров’ю, вивів машину з-під прямого обстрілу, давши змогу десантникам спішитися і зайняти оборону навколо своєї «броні». Фактично, саме завдяки Весельському решта членів екіпажу залишилися живі. Він вивів машину з-під обстрілу і врятував життя товаришам. Не зумівши відразу знищити головний БТР і наразившись на рішучу відсіч, нападники відступили. Тож решта бійців, що були в колоні, не постраждали.

Коли все стихло, товариші надали пораненим першу медичну допомогу. Козак зв’язався з командиром роти, і невдовзі з табору до них прибула підмога. Весь шлях до Ізюма Сергій Козак перебував у свідомості. І лише коли почали розрізати тканину на брюках, знепритомнів. Що було далі — не пам’ятає.

Ногу йому у військовому шпиталі Харкова таки пришили лікарі з київського клінічного госпіталю…

Нині вони удвох — командир і водій бойової машини — перебувають у Головному військово-медичному клінічному центрі «ГВКГ». Ліва нога Сергія поволі приживається, лікарі обіцяють герою-десантнику, хоч і не швидке, але одужання. Щоправда, замість втраченої частини кісткової тканини йому доведеться вживлювати спеціальний імплант.

Врятувати ногу Юрію Весельському, на жаль, не вдалося. Тривалий час лікарі взагалі боролися за його життя, на щастя, загроза минула, вдалося обійтися й без ампутації другої ноги, яку також серйозно зачепило тією гранатою. Аби допомогти 20-річному десантнику стати на ноги, потрібне тривале й дороге лікування та придбання протезу. Волонтери вже дбають про те, щоб зібрати чималу суму десантнику на лікування. Самій сім’ї, де ще двоє діточок-школярів, це не під силу. Але головне, що Юрій вірить, що колись таки знову зможе ходити. Нині постійно поруч із хлопцем його мама Оксана Степанівна, вихователька дитячого садочка, і батько — Павло Францевич, котрий, до речі, служить у тій же бригаді, в якій воював його син-контрактник. До сина він приїхав у відпустку із зони АТО…

3 серпня Указом Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Петра Порошенка десантників Сергія Козака та Юрія Весельського нагороджено орденами «За мужність» ІІІ ступеня.

Іван Ступак, «Народна армія»

УНІАН в Google News