Командирське «Ти житимеш!» додало сил

Його очі сповнені суму. Спогадами він ще на війні в зоні бойових дій, а в реальності — в чотирьох стінах госпітальної палати. Говорити йому дуже складно, дається взнаки важке вогнепальне поранення гортані і трахеї. До того ж ще одна куля безжально розтрощила лікоть правої руки, а осколком зачепило ногу.

З такою кількістю поранень Ілля Дроздюк був доставлений у Головний військово-медичний клінічний центр «ГВКГ» Міністерства оборони України з Харкова, де він провів п’ять днів у реанімації. В той день, як я з ним зустрілась, ніби два добрі ангели, сином опікувалися батьки. Тато Іван та мама Світлана — родина з Чернівців. Їх заспокоїли: життю Іллі вже нічого не загрожує.

Свого часу Дроздюк підписав з оборонним відомством трирічний контракт. Спочатку було тримісячне стажування в Десні на посаді кулеметника. Потім — передислокація в одну з частин Чернівецького гарнізону. А коли її розформували, хлопець продовжив свою службу на Львівщині. Звідти ще на початку березня його у складі військових підрозділів з технікою відправили на Схід України на підсилення військових блокпостів. У важких умовах бойових дій та перманентного психологічного напруження, пригадує хлопець, дуже допомагало відчуття плеча товариша та атмосфера доброзичливості, які панували в таборі АТО.

Про обставини отримання поранення Ілля згадує неохоче. Сталося це 14 червня о шостій ранку. По їхньому блокпосту, що розташовувався неподалік Красного Лиману Донецької області, сепаратисти відкрили вогонь з мінометів та стрілецької зброї. В той ранішній час був дуже сильний туман, однак він не вберіг молодого чернівчанина від важких поранень.

— Пам’ятаю, стало важко дихати, рукою поворухнути несила і пече нога. — А в голові лише одна думка: чи виживу?

Та вірні товариші не покинули… Командир майор А. та прапорщик С. підповзли до пораненого, перебинтували горло, наклали джгут на руку та витягли з-під шквального вогню. Єдине, що запитав у них Ілля, чи житиме далі? У відповідь почув тверде чоловіче «Так!» Ці слова додали сил повзти до укриття. Охороняти пораненого солдата-кулеметника, допоки не прибуде «швидка», зголосилися два бойові товариша. Один з них — земляк Іллі Юрій.

Того дня було поранено багато оборонців блокпоста. На жаль, були й убиті. Іллю ж, як і решту поранених, доправили вертольотом до військового госпіталю в Харкові у важкому стані. А звідти — до столиці, де його взяли під опіку київські військові лікарі та волонтери.

Користуючись нагодою, батьки Дроздюка попросили: «Передайте через вашу газету наш низький уклін рятівникам нашого сина, його бойовим побратимам, всім медичним працівникам і тим, хто підтримує Іллю в цей важкий для нього період». Це стосується і волонтерів, які відвідують хлопця щодня — запитують, що потрібно, приносять їжу, одяг і дитячі малюнки. А в них — тепло, щирість побажань та визнання героя в кожному пораненому. А ще — непереможна дитяча віра в мужність озброєних захисників України та їхню силу духу.

Наталія Ткачук, Народна армія

УНІАН в Google News