Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

«Я завжди пам’ятав: на нас чекають вдома»

Понад 10 поранень осколками міни отримав головний сержант аеромобільного взводу 80-ї окремої аеромобільної бригади сержант військової служби за контрактом Олександр Кліщ під час одного з боїв у межах антитерористичної операції на Донбасі.

Фото : Міноборони
Фото : Міноборони

— Я родом із Вінниччини. З дитинства мріяв служити у ВДВ. Свою мрію здійснив у 2011 році, — пригадує Олександр.

Невдовзі він переконався, що зробив правильний вибір. А командування частини помітило лідерські якості юнака. Про таких кажуть: він зможе повести за собою людей. Згодом Олександр обійняв відповідальну посаду головного сержанта взводу.

— Коли нас відправляли на Схід держави для участі в АТО, жоден з нашого підрозділу не відмовився від такого відрядження, добре усвідомлюючи, що їдемо в неспокійний регіон, — пригадує молодший командир.

Підрозділ Олександра був направлений у район Слов’янська. Там військовослужбовцям довелося нести чергування на одному з блокпостів.

— За майже півтора місяця служби на новому місці ми потоваришували з хлопцями з інших силових структур, які перебували на нашому блокпості. В тих умовах ніхто не акцентував уваги на тому, звідки він прибув, якою мовою розмовляє. Ми виконували одне завдання і разом протистояли атакам терористів, — каже Олександр.

Блокпост підрозділу був добре укріплений. У розпорядженні наших військовослужбовців — кілька найсучасніших БТР-4Е, інша броньована техніка. Ворожий блокпост знаходився на відстані близько 2,5 кілометра від них. На той час, за даними розвідки, там було понад 40 добре озброєних бойовиків.

За словами Олександра, майже щоночі непрохані гості обстрілювали блокпост десантників із різних видів зброї.

— У моєму підпорядкуванні було 15 вояків. Я завжди пам’ятав: на нас чекають вдома. Найголовніше моє завдання: щоб усі підлеглі живими та здоровими повернулися додому. Проте сам не вберігся. Наприкінці травня у парі з іншим військовослужбовцем укотре відправилися збирати інформацію про ворожий блокпост. Віддалившись на певну відстань від своїх, ми помітили двох бойовиків-розвідників, які рухалися в наш бік. Залишитися непоміченими нам не вдалося, зав’язався бій, — пригадує Олександр Кліщ.

Ворожий снайпер не дозволяв їм навіть підняти голови з укриття. Після повідомлення по рації командуванню про несподівану зустріч та координати снайпера, наші накрили ворога з АГС-17. Так вдалося знищити кількох нападників і відійти на безпечну відстань.

Незабаром бойовики відкрили шквальний вогонь по нашому блокпосту з різних зразків озброєння. Десантники — вогонь у відповідь.

— На жаль, тоді нас було значно менше, — пригадує Олександр. — Якоїсь миті поблизу мене розірвався снаряд зі 120-мм міномета. Мене відкинуло до стінки блокпоста. Свідомість затьмарилася, у вухах зашуміло. Спочатку я й не збагнув, що сталося, і намагався піднятися. Та коли товариші почали витирати кров з мого обличчя, зрозумів — поранило...

З прибуттям підкріплення, Олександра та інших поранених на бронемашині вивезли з району бою та доправили до місцевої лікарні. Лікарі надали йому першу медичну допомогу, витягнувши з тіла Сашка понад 10 великих осколків від боєприпасу, випущеного з ворожого міномета. Після того негайно доправили до Харкова.

Тепер ним опікуються досвідчені лікарі Військово-медичного клінічного центру Північного регіону. Поки що Олександр вставати з ліжка не може. Однак підтримка лікарів, батьків, товаришів по службі пришвидшують його одужання.

Дмитро ЧАЛИЙ, Харків

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку