Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

Це було під Слов’янськом…

Олександру у липні виповниться тридцять, він має дружину Оксану і двох дітей — молодшу дворічну Мирославу і на півтора роки старшого за сестричку Назарка. Проживає родина під Києвом, у Борисполі, тож нині після двомісячної розлуки своїх рідних Олександр бачить часто — до шпиталю разом із мамою відвідувати тата малеча приїздить чи не щодня.

це було під словянськом / Міоборони
Фото : Міоборони

Національний гвардієць сержант Олександр Думен перебуває на лікуванні у клініці пошкоджень Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України. У нього розтрощена права нога, травмовані кістки таза. Про те, як все сталося, вояк згадує неохоче. Каже, що прикро, адже травми отримав уже після бою.

Спочатку був Майдан

У Олександра майже типова біографія героя нашого часу. Звичайний хлопець із Закарпаття, будівельник. Строкову службу проходив у Львівській «вісімдесятці» — 80-му окремому аеромобільному полку. Десантна тільняшка, у якій він нині лежить на госпітальному ліжку, — пам’ять саме про ту, іншу, мирну службу, яку закінчив десять років тому. Ніколи не думав, що ще коли-небудь доведеться брати до рук зброю, а тим паче за бойових обставин. Як і переважна більшість українців, він будував власне безхмарне життя: покохав, одружився, народили дітей. Хто ж знав, що таке станеться у нашій державі…

Спочатку був Майдан, а коли почалося формування першого резервного батальйону Національної гвардії, Сашко разом з іншими побратимами із 27-ї сотні добровольцем записався у лави захисників Вітчизни. Протягом місяця сформований 15 березня батальйон проходив навчання та бойове злагодження на базі однієї з військових частин спеціального призначення, що дислокується поблизу столиці. А через місяць, 15 квітня, бійці новоствореного формування попрямували на Схід для участі в антитерористичній операції.

Там, де небезпека

У район Ізюму — Слов’янська, про що згодом, як про місце несення служби першим резервним батальйоном НГУ, повідомлялося у засобах масової інформації, — підрозділ прибув не одразу. Спочатку національні гвардійці отримали завдання посилити блокпости поблизу Павлограда. Місто адміністративно підпорядковується Дніпропетровській області, але фактично — це західний Донбас. Поруч — більше десятка шахт. Утім перше, що здивувало наших бійців, ніяким сепаратизмом поблизу і не пахло. На блокпостах, залоги яких прибули посилити нацгвардійці, несли службу працівники місцевих правоохоронних органів, ДАІ, активісти павлоградської самооборони Майдану. Упродовж двох тижнів воякам батальйону довелося спостерігати потік біженців із сусідньої Донецької області — зупиняли і оглядали кожну автівку, люди до вимушених зупинок ставилися з розумінням, лише бідкалися, мовляв, навіщо стоїте так далеко в тилу, допомагайте тим, хто вже наводить лад у Донбасі, рятує донеччан від терористів.

— Потім нас передислокували під Слов’янськ на блокпости навколо міста, і це вже була дещо інша служба, — згадує Олександр. 

Зустріч із кинджальним вогнем

Ті дні — стислий у часі згусток подій, який випадає на долю далеко не кожної людини, — це нічні обстріли, поранення бойових товаришів, спартанський побут у наметах та вогких землянках, харчування «сухпайком» і непереборне бажання перемогти.

Тоді вони отримали наказ йти на посилення одного з блокпостів, що замикав кільце навколо Слов’янська. Рухалися колоною, аж доки дорогу не перегородив завал із повалених дерев. Техніку довелося залишити, і бійці продовжили рух пішки. Близько п’яти кілометрів рухалися лісом, і це був найлегший відтин шляху — ворогу важко було помітити нашу колону. Аж раптом підрозділ вийшов на велику галявину, оминути яку було неможливо. За нею — перший український блокпост, до якого потрібно було дістатися.

Відкритою місцевістю рухалися швидко, але з усіма пересторогами. Проскочили, минулося... А коли побачили, як попереду над блокпостом майорить синьо-жовте полотнище, то зраділи по-справжньому, щиро, немов мрії, що збулася.

15 хвилин перепочинку — нагорода за досягнення проміжного пункту. Кінцева мета місії — наступний блокпост. Знову завантажилися на «броню», рушили.

Раптом обстріл. Скільки б ти до нього не готувався, як би не очікував, він завжди розпочинається зненацька. Бійці вискакували з машин, займали позиції, відстрілювалися. З ворожого боку працювали професійно: кинджальний вогонь вівся з кількох боків, «поливали» з кулеметів та автоматів, притискуючи гвардійців до землі. Командир нацгвардійців оцінив ситуацію та наказав відступити.

У перший БТР «старі» — ті, хто вже мав попередньо досвід військової служби, — майже чи не силоміць заштовхували необстріляний «молодняк», прикривали вогнем їхній відхід.

За тими, хто продовжував перебувати під обстрілом терористів, невдовзі прибув другий бронетранспортер, і коли всі вони нарешті сховалися в ньому, бойова машина рушила з місця бою. У придорожній лісосмузі прикривати відступ побратимів залишився тільки Олександр Думен...

Тільки-но другий БТР залишив поле бою, сепаратисти припинили вогонь. «Броня» зупинилась за 300 метрів, чекаючи на Олександра, і той щодуху побіг до своїх. Заскочив на відкинутий боковий люк (протиснутися в середину бойової машини не було змоги — хлопців під бронею набилося немов сардин у банку). До блокпоста, з якого вирушали напередодні, доїхали без пригод, і все було б гаразд, якби БТР не зачепився відкинутим люком, на якому стояв Думен, за бетонну плиту. Від удару люк зірвало з петель, і Сашка закинуло під колеса багатотонної машини...

Останнє, що пам’ятає, — постріл, який встиг здійснити зі свого АК-74, аби механік-водій зреагував і зупинився.

Далі була «швидка», лікарня в Ізюмі, Харківський військовий госпіталь, апарат Ілізарова і перші рухи, коли на сімнадцятий день після травмування його вдалося посадити у крісло.

Скільки часу проведе у Київському госпіталі, Олександр не знає. Лікарі кажуть — травми важкі, можливо, на реабілітацію знадобиться щонайменше півроку. Товариш Олександра по палаті — також зі східного фронту Андрій Оніщенко. Хлопці не втрачають оптимізму та кажуть тим , хто залишився на передовій, триматися і вірити — перемога буде за нами!

Іван СТУПАК, «Народна армія»

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку