Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

Вони загинули за Україну

«…Присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок…» — ці рядки з Військової присяги урочисто зачитує кожен, хто обрав для себе непростий шлях служіння Батьківщині. Військовослужбовці, які загинули під час виконання бойового завдання на Сході України, сповна виконали свій військовий обов’язок і віддали в ім’я Вітчизни найцінніше, що є в людини, — своє життя.

армия / Минобороны
Минобороны

Вони поволі йшли сільською вулицею. Звуки траурного маршу раз по раз глушив несамовитий плач. «Хлопчику мій дорогенький, синочку…Господи, чому ж так?..» Проводити в останню путь свого земляка, друга, однокласника — військовослужбовця Збройних Сил України солдата Євгена Біду, який загинув при виконанні бойового завдання, прийшла вся громада села Кантелина Іллінецького району, що на Вінниччині.

Попереду похоронної процесії несли весільне дерево, позаду — фото юнака у військовому однострої в траурній рамці…

Від скорботної музики та жалібного голосіння завмирало серце, кров стигла у жилах, а до горла підступав клубок нестерпного болю: «Йому б жити й жити»…

Минобороны
Минобороны

Про бій, в якому загинув Євген, сьогодні багато говорять — шукають відповіді на запитання, що саме призвело до трагедії під Волновахою? Чи можна було її уникнути, коли в підступному бою з терористами загинули 17 військовослужбовців окремої механізованої бригади, а більше 30 зазнали поранень? Відповіді, звичайно, як не сьогодні, то завтра будуть знайдені, але мужність та героїзм, виявлені військовослужбовцями Українського війська в ім’я збереження цілісності держави, вже є беззаперечним фактом. Навіть з плином часу герої-військовослужбовці не підуть у забуття, пам’ять про них зберігатиметься, бо заради майбутнього своєї держави, заради кожного з нас вони віддали найцінніше — своє життя. А Євгену було лише 22 роки.

— Він одним із перших прийшов у військкомат, почувши про часткову мобілізацію, — говорить військовий комісар Іллінецького райвійськкомату підполковник Микола Козенко, — маючи досвід військової строкової служби та роботи в охоронній структурі, після проходження медичної комісії був розподілений до окремої механізованої бригади. Звідти й був направлений у складі підрозділу для виконання бойових завдань у східних регіонах держави.

Його ровесник і однокласник Володимир, не приховуючи сліз, розповідає, що Женя завжди був життєрадісним і веселим, душею будь-якої компанії. Любив спорт, риболовлю, в селі вважався найкращим мисливцем. Був надійним і вірним другом, товаришував практично з усіма. Допомагав усім і в усьому. В селі завжди вистачає роботи, а в нього будь-яка справа спорилася. За фахом Женя був будівельником, та вмів працювати і на тракторі, і на комбайні. Відслуживши у війську, влаштувався у приватну охоронну структуру. Графік роботи мав такий, що після кожного чергування було кілька днів відпочинку, тож встигав і у Вінниці працювати, і в селі батькам допомагати по господарству.

— Ми відмовляли його йти до військового комісаріату, — зізнається Володя, — та жодні аргументи не діяли. Я для себе вже все вирішив, говорив він. Ми кожного дня спілкувалися, телефонували один одному. Женя розповідав про свою військову службу, розпитував, як справи в Кантелині. Дуже хвилювалися за нього, та він, як завжди веселий, запевняв, що все буде гаразд, а як дзвонив останній раз, то сказав, що в червні приїде додому. Не судилося…

«Замість святкових весільних калачів спекли Євгену похоронні, — жалібно шепотіли на кладовищі, — йому б сім’ю створити, дружину додому привести, ото була б радість для Лариси та Миколи — Євгенових батьків». Натомість вони кричали в розпачі над домовиною вбитого сина, трагічно лунали похоронні мелодії, слова прощання та співчуття, вінки та квіти від рідних, друзів, односельців, співпрацівників, обласної та районної влади, Міністерства оборони…

— Він був, як той промінчик, усюди і скрізь, — ледь шепоче почорніла від горя мати Євгена Лариса Анатоліївна, — мав добре серце і щиру вдачу… Завжди намагався бути першим і в школі, і на роботі, першим із села пішов захищати Україну… Згас наш промінчик…

Кожен із Коростишева 28-річного Сергія Панасюка  вважає героєм. Ще декілька місяців тому він стояв на Майдані, виборюючи своє право жити в європейській державі. А вже в квітні, коли оголосили мобілізацію, добровольцем пішов до військкомату. Його направили до 95-ї аеромобільної бригади оператором протитанкового взводу 1-го аеромобільно-десантного батальйону.

— Строкову службу Сергій Панасюк проходив у нашій бригаді, — розповідає командир взводу 95-ї аеромобільної бригади Іван С. — Фізична підготовка в старшого солдата була чудовою, тож ми були раді його поверненню.

Уже 2 травня Сергій виконував бойове завдання в межах антитерористичної операції.

— Завдання підрозділу полягало в тому, щоб заблокувати осередок бойовиків, — пояснює командувач ракетних військ і артилерії Сухопутних військ України генерал-майор Андрій К. — Але озброєні екстремісти використовували вже звичну для себе тактику терористичних угруповань — залучення до блокування місцевих жителів, зокрема жінок.

Військові 95-ї аеромобільної бригади мали оточити осередок озброєних бойовиків. Під час руху колони десантників їх заблокували на мосту на околиці Слов’янська. Поки тривали переговори військових і місцевих жителів про перемир’я, з-за спин цивільних, яких бойовики використовували як живий щит, пролунали постріли. Сергій у той момент сидів на БТРі. Куля влучила солдату в шию і зачепила сонну артерію. Він помер на місці в ніч проти 3 травня…

…Сергій був найменшим у багатодітній родині, рано втратив батьків. Його виховували три старші сестри. За трагічним збігом обставин син однієї з сестер теж служив і загинув на Сході України. А в рідному містечку на нього чекала наречена. Після повернення з армії мало відбутися пишне весілля…

— На жаль, Сергій не встиг одружитися і не залишив після себе дітей, — каже однокласниця загиблого Наталія Олександрович. — Та для всіх нас, живих, він назавжди залишиться героєм.

Сусіди й рідні та й весь Коростишів сприйняли цю страшну звістку з великим болем. Тож попрощатися з героєм на площу до місцевого Будинку культури прийшли чи не всі мешканці — більше тисячі людей: ті, хто знав Сергія Панасюка, і ті, хто вперше про нього почув. Провести героя в останню путь також прибули керівники Житомирської обласної ради, державної адміністрації, представники ЗС України, 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ, інших військових частин Житомирщини.

Катерина Гетманенко особисто Панасюка не знала, але також прийшла вшанувати пам’ять земляка. Її син та зять служили разом із Сергієм під Слов’янськом. Каже, кожну звістку про загибель наших військових сприймає, як особисту трагедію.

В останню путь Сергія провели як героя. Труну з тілом загиблого солдата пронесли центром Коростишева й поховали з військовими почестями на Алеї Слави місцевого кладовища поряд з почесними громадянами міста. Влада області обіцяє допомогти родині загиблого матеріально, а місцеві каменярі власним коштом виготовлять надгробок.

— У цей скорботний день ми схиляємо голови перед пам’яттю нашого земляка, бойового побратима, справжнього героя, який поклав своє молоде життя у боротьбі з тероризмом, захищаючи мир, свободу, цілісність та єдність нашої держави України. Висловлюємо співчуття родині загиблого військовослужбовця, — говорили на похороні промовці. — Це — втрата та біль жителів усієї Житомирщини та України. Світла пам’ять про героя житиме в наших серцях!

Сергій ФУРДИК, Вінниця; Наталія ТКАЧУК, «Народна армія», 7 червня

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку