«Поранені надходять, як і влітку... Щодня кілька десятків»

Попри перемир’я, пацієнтів у харківських госпіталях не меншає. Багато бійців прагнуть швидше повернутися на передову.

«Як справи зараз у шпиталі під час перемир’я? Чи поменшало поранених?» — запитую в Ярини Чаговець, відомої в Харкові як сестра милосердя АТО, засновниці громадської організації з такою ж назвою. «Поранені надходять, як і влітку, щодня кілька десятків. Є дуже важкі, — сумно відповідає волонтерка. — Вчора молодому хлопцю ампутували ногу... Яке перемир’я? Стріляють, як і раніше. Погано, що люди про це не знають, думають, що боїв немає, та майже перестали перераховувати гроші на волонтерські рахунки. А в наших поранених навіть білизна закінчилася. Не кажучи про теплі речі, яких не вистачає».

У шпиталі в кожній палаті — дитячі малюнки та листи-обереги для військових. Літній поранений на ім’я Олександр підтверджує — кладуть ці малюночки під каски та бронежилети, вірять у рятівну силу.

В одній із палат три бійці — всі з-під містечка Щастя на Луганщині — Йосип, Олексій та Артур.  23-річний Артур Шепеленко — кулеметник, родом із Харківщини, з Куп’янска, прибув сюди кілька днів тому. Пішов до лав армії 3 березня, бо зрозумів, що країні загрожує небезпека. До того працював у Білій Церкві та в Харкові на різних підприємствах. Одразу потрапив до 92-ї механізованої бригади в Башкіровку, там проходив навчання. А з 6 вересня відправився на передову, під селище Щастя. Розказує, що українські військові тримають оборону під регулярними обстрілами супротивника з Веселої Гори. «Постійні обстріли — це страшно, тільки дурень може не боятися, — каже Артур. — Стріляють з «Градів», мінометів. Також підбігають до нас через «зеленку», ми їх бачимо в бінокль зі своїх постів. Сепаратисти замінували і місцевість навкруги селища, всюди поставили розтяжки». На одній із таких мін у середині вересня підірвався ротний з бійцем. Хлопці вважають, що Артуру пощастило. Серед ночі в бліндаж, де він сидів, залетіла міна, розірвалася зовсім близько, могла його вбити, але тільки поранила ногу осколком. Тепер у бійця другий день народження, а попереду — тривала реабілітація. Артур запевняє, що після одужання готовий знову йти воювати. Бійці не думають, що бойові дії припиняться найближчим часом, і чекають на важку зиму. «Вже зараз холодно спати під мостом та купатися в річці. І в лютому буде гірше. Якби не волонтери, ми б вже загинули. Вони нам допомагають в усьому, молодці», — розповідають хлопці в палаті. «Починаючи від шкарпеток та закінчуючи меблями, комп’ютерами, навіть БТРами — все тримається на волонтерах, вся армія», — долучається до розмови медсестра Настя, яка піклується в палаті про поранених.

Артур розповідає, що важко тримати оборону під постійними обстрілами, але відповідати вогнем не можна. «Як тільки ми починаємо стріляти у відповідь, приїжджають представники ОБСЄ та забороняють. Так було, коли я востаннє попав під обстріл», — згадує Артур. Боєць розповідає, що рота сиділа близько двох з половиною годин під вогнем з «Градів». Але при перших  пострілах з української сторони по рації передали, що прибули представники ОБСЄ, які вимагають припинити вогонь.

Усі військові запевняють, що чекають наказу наступати і гадають, що по-іншому зупинити терористів не вдасться. «Який у нас настрій? Бойовий! Якщо перейдемо в наступ, то за місяць ми їх виженемо!» — каже поранений Йосип з Чернівців. Головна потреба військових — нове обладнання та техніка. «Всі БТРи тримаються на чесному слові! — розповідає Олексій. — Якось під час навчань їхали на кордон 70 кілометрів майже одинадцять годин! Машини ламалися через кожні кілька кілометрів. А ми ж — механізована бригада, маємо бути мобільними. А тепер, коли будуть морози, техніка може просто стати!» Тим, хто стоїть на передовій, потрібні дальноміри, тепловізори, засоби зв’язку, оптичні прилади, карти. Наразі на всю роту на передовій лише один тепловізор.

Бійці радіють книжкам від газети «День» та фотоальбому з історичними вже світлинами зими 2013-2014 року, коли було запущено процеси змін у країні. Вони сподіваються, що ці зміни допоможуть створити міцну непереможну армію, бо наразі людська складова для неї вже є.

Альона СОКОЛИНСЬКА (Харків), "День"

УНІАН в Google News