Полювання на снайпера

Снайпера завжди ваблять антени, які видають вузол зв’язку або штаб. Снайпер обов’язково намагатиметься вийти в тил артилерійської чи мінометної батареї. Снайпер неодмінно приповзе на будь-який шум — від дзеленчання солдатських казанків до гарчання працюючих двигунів, бо це означає, що там є люди.

При організації і веденні бойових дій у локальних війнах та збройних конфліктах ігнорувати діяльність снайпера неможливо. Снайпер здатен докорінно змінити обстановку на полі бою і відіграє значну роль у диверсійно-терористичній діяльності та впливі на політичні процеси. Недарма снайперській підготовці та антиснайперським діям зазвичай приділяється підвищена увага.

Снайпери можуть виконувати різні завдання: знищення офіцерського складу противника, зрив організації роботи переднього краю, рубежу ізоляції, снайперський терор та деморалізація протилежної сторони, а також більш «мирне» спостереження за діями, вивчення розташування вогневих засобів, спостережних, коригувальних, командних пунктів та інших важливих у тактичному відношенні об’єктів. Щоб протидіяти цьому, потрібно знати основні засади роботи снайпера.

Так, дистанція ефективної стрільби снайперської гвинтівки типу СВД у стрільця з належною підготовкою практично не перебільшує 800 м. Тому снайперам для ефективної роботи при широкій нейтральній смузі (понад 400 м) доводиться вночі приховано висуватися та займати позиції на нейтральній смузі. Це треба враховувати під час антиснайперських заходів. Саму позицію, як правило, снайпери вибирають у такому місці, щоб сонце світило в очі противнику та сліпило його, одночасно викликаючи демаскуюче виблискування його оптичних приладів. Позиція повинна бути в тіні, а якщо вона на сонці, то не має давати тіні. Доцільно також враховувати і напрямок вітру: бажано, щоб він дув у напрямку противника та ніс йому в очі дим, пил і пісок.

У полі

Існує своєрідне правило вибору позиції: вона обладнується в такому місці, на яке не хочеться дивитися, наприклад, у купі сміття або серед нагромадження одноманітних нецікавих предметів. Позиція займається в непримітних місцях і ретельно маскується під фон та рельєф місцевості.

Поряд з основною позицією снайпер обладнує і запасні позиції, на які переміщується в разі небезпеки. З метою розсіяти увагу противника та ввести його в оману разом з основними та запасними позиціями снайпер обладнує хибні позиції, ледь замасковані, на яких найчастіше розміщуються опудала-приманки або примітивні манекени. До того ж снайпери визначають позиції «підскоку», на які висуваються лише для єдиного пострілу і відразу ж залишають їх.

Досвідчений снайпер основну позицію, на якій, як правило, доводиться сидіти декілька годин (а іноді й діб) і приховано вистежувати противника, завжди буде намагатися зробити закритою. Відкрита позиція — це та, яка зайнята у зручному для стрільби місці з ходу і яку не потрібно готувати. З такої позиції снайпер робить кілька пострілів, після чого зникає. Особлива увага при роботі на відкритій позиції приділяється тлу, що позаду снайпера, адже він має з ним зливатися.

Влітку снайпери люблять займати позиції в розбитій бронетехніці. Запасна позиція в цьому випадку обладнується в заздалегідь викопаному глибокому окопі під бронетехнікою. З розбитого танка чи БТР стріляють, як з глибини (вогонь та дим залишаються всередині, звук теж приглушується), 2–3 рази, а потім йдуть у заздалегідь підготований окоп аби уникнути вогню у відповідь. Для уникнення демаскування позиції димом від пострілу позицію намагаються вибирати за малими кущами та стріляти у просвіти між гілками, щоб дим не виходив за лінію кущів. При цьому дим поступово розсіюється в кущах, тож його не видно зі сторони. Крім того, за малими кущами на відстані метрів із сімдесят позицію вже абсолютно не видно, оскільки діє так званий ефект тюлевої гардини.

Найкраща і найбезпечніша позиція для снайпера — на краю лісу (лісосмуги) та за малими кущами або за гілками дерев, що звисають, приховуючи дим від пострілу. Така позиція абсолютно невидима. На такій ділянці снайпер безкарно може стріляти стільки, скільки йому потрібно, час від часу переміщуючись метрів на 20–30. Маючи 2–3 заздалегідь підготовані окопи, він застрахований і від мінометного (артилерійського) вогню.

Переміщення снайпера з позиції на позицію передбачити неможливо, її диктує реальна бойова обстановка та його особистий бойовий досвід. Снайпер може працювати і за блукаючим принципом, змінюючи позицію за позицією. Систему снайперських позицій — розташування основної, запасної, хибних тощо — визначає сам снайпер. Безпосередній командир встановлює снайперам лише межі снайперського поста, в яких снайпери зобов’язані виконувати поставлені завдання. Кордони снайперського поста можуть бути від 100 м до кілометра.

У місті

Реальність боїв у місті така, що за інтенсивної бойової роботи там верхні поверхи багатоповерхових будинків, вишки, башти та інші підвищені місця прострілюються артилерією і авіацією, внаслідок чого утримуватися на них можуть професійно підготовлені й добре навчені снайпери. Необстріляну та непідготовлену належним чином людину щільний вогонь примушує зійти у підвали та під бетонні плити. Звідти найкраще стріляти через невеликі шпарини, загороджені з боків від залітання випадкових осколків та куль. Великий плюс такої позиції полягає в тому, що дуже приглушується звук пострілу. Зі сторони здається, що стріляють десь далеко, а дійсно позиція розташована поряд (під носом). Іноді снайпери використовують широкі труби, прокладені з підвалу назовні. У такому випадку виявити ворога практично неможливо, надто коли він працює під шумовим прикриттям кулеметної черги або вибуху.

Снайпери також часто стріляють з глибини приміщень на різних рівнях, з різних поверхів. Стріляти намагаються з кімнат, що знаходяться з тіньової сторони. У темряві в глибині приміщення стрільця майже зовсім не видно, але його часто видає спалах пострілу. Тому деякі снайпери стріляють навіть із шаф у розбитих квартирах. Та у будь-якому випадку одразу ж після пострілу снайпери цю кімнату залишають, не чекаючи, поки у відповідь почнуть стріляти з гранатометів чи гармат танків (БМП, БМД).

У місті позиції снайперів слід шукати неподалік того місця, де для нього буде ціль, а конкретніше — там, звідки вона буде видна снайперу, звідки йому буде зручніше стріляти, і там, де снайперу легше замаскуватися і є шляхи відходу.

Зрозуміло, що для координації дій зі своїм прикриттям снайпери використовують радіозв’язок. Однак не варто розраховувати на можливість їх запеленгувати. Як правило, самі вони в ефір не виходять та в радіообмін не вступають. Їхні асистенти або група прикриття інформують їх про зміни в обстановці, орієнтири, появу цілей, повідомляють про загрозу захоплення та інші небезпечні моменти.

Віталій БІДНИЙ,

полковник

УНІАН в Google News