Журналіст Олег став кулеметником

...І став журналіст кулеметником

11:51, 21.07.2014
5 хв.

Журналістську справу Олег С. був вимушений відкласти. «На деякий час», — як сам каже. А замість блокнота, диктофона та фотоапарата чоловікові довелося взяти до рук кулемет. Час обрав його, а він обрав важкий шлях солдата.

Мій співрозмовник не скаржиться на примхи долі. Він мужньо витримує фізичний біль. Намагаючись якось відволіктися та заспокоїтися, набирає номер мобільного телефону своїх близьких. Коли чує в слухавці рідний голос батька, матері, дружини або трирічного синочка, на душі легшає. Огляне госпітальну палату, турботливих лікарів і спіймає себе на думці, що зараз він — у безпеці. А потім мимоволі думками знову повертається на «гарячий Схід».

Поточний рік став переломним у житті Олега. Ще на початку березня він, психолог за освітою, займався улюбленою справою — журналістикою. Готував сюжети й репортажі для місцевого телебачення, писав матеріали для друкованих та Інтернет-видань. Жив журналістикою, якій присвятив останні роки своєї трудової діяльності. Але одного березневого дня 2014-го з Криму, де народився і виріс, де прожив близько тридцяти років, йому довелося виїхати. Бо не зміг погодитися громадянин України з «приєднанням» півострова до Росії. Це був його свідомий вибір, його рішення!

— Важко було дивитися, як оточують та штурмують штаб ВМС ЗС України, де свого часу я проходив строкову військову службу. Непросто та прикро було стати свідком того, як над моїм українським Кримом спускається Державний Прапор України. Я — українець і Батьківщина в мене одна, яку не обирають, — аргументував своє рішення військовослужбовець 79-ї аеромобільної бригади.

Відео дня

Так, сьогодні він є воїном-десантником. І це звучить гордо! Тривалий час засиджуватися без діла в Миколаєві на батьківщині свого батька, старшого мічмана запасу, Олег не став. Наприкінці березня він добровільно прийшов до військкомату та перекваліфікувався зі старшого матроса запасу на старшого солдата-навідника кулемета.

Він опанував нову військово-облікову спеціальність, пройшов етапи бойового злагодження в складі підрозділу, ніс службу на блокпостах Одещини та Херсонщини. А у двадцятих числах травня його 4-ту роту передислокували на Донбас, туди, де ведеться антитерористична операція, де тривають бойові дії.

За три тижні, проведені в шахтарському краї, з мирними жителями він зустрічався не часто. А от захищати блокпости та відкривати вогонь у відповідь десантникам доводилося постійно. Як і періодично змінювати місце дислокації та просуватися від однієї безпечної ділянки до іншої.

Одна така передислокація ледь не стала для Олега фатальною. Командування віддало наказ змінити позиції. Нічний рух у колоні на бойовій техніці пройшов відносно спокійно. Вранці десантники дісталися визначеного району неподалік українсько-російського кордону, який і треба було охороняти від проникнення бойовиків та зброї.

Шквальний прицільний вогонь заскочив наших крилатих піхотинців зненацька. Противник бив з боку кургану Савур-могила — з висоти понад 270 метрів над рівнем моря. Близько трьох годин тривав важкий бій, котрий воїни 79-ї аеромобільної бригади вели, потрапивши в засідку.

По них стріляли з трьох напрямків: з самої висоти, з розташованої поряд вивільненої споруди та лісосмуги. А десантники давали відсіч. Не стали й не могли стати мішенями для тих, хто зі зброєю в руках намагається диктувати свої умови мирним мешканцям Донбасу.

— На обладнання вогневих позицій у нас, звісно, часу не було. Нашим щитом стали БТРи. Тоді з хлопців ніхто не злякався, не піддався паніці. Там, на тій небезпечній ділянці, ми стояли один за одного, ми стояли за Україну! — згадує Олег.

Відповісти противнику черговою кулеметною чергою він не зміг через півгодини після початку бою: ворожа куля влучила у ногу та важко поранила Олега. Під зливою куль командир роти та санінструктор дісталися до свого товариша та допомогли зупинити кровотечу. А тим часом десантники продовжували вести кругову оборону, відстрілюючись за себе та за поранених товаришів.

Прориваючись крізь безперервний сектор обстрілу, двічі на полі бою здійснювали посадку наші гелікоптери. Одним з бортів було доставлено до польового госпіталю й Олега С.

Понад 20 десантників тоді отримали поранення біля Савур-могили.

— Тільки сержанта Сергія Татарінова врятувати не вдалося. Його до госпіталю не довезли — поранення виявилося смертельним, — із сумом розповів Олег С.

Попереду в десантника ще тривале відновлення. Але він уже думає про те, аби й надалі бути корисним своїй Батьківщині.

— Стопу вже відчуваю, дякую військовим лікарям, які в польових і стаціонарних умовах у прямому сенсі допомагають мені швидше зіп’ятися на ноги. Дякую начальнику клініки травматології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону полковнику медичної служби Іллі Гайдаржи, який провів складну хірургічну операцію та встановив апарат Ілізарова. Якщо ж за станом здоров’я я не зможу повернутися до строю своєї аеромобільної бригади, то, можливо, буду корисним армії та країні як журналіст, — сподівається воїн-десантник.

У будь-якому разі він свою значущість вже довів, проливши кров за Україну. Життя та вчинки таких хлопців мають особливу ціну!

На знімку: старший солдат 79-ї аеромобільної бригади Олег С.

В’ячеслав Діордієв, Народна армія

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся