Літак – живий, просто трохи захворів

Він міг згинути десь в утилізаційному цеху, залишитись сухими рядками в архівних документах, із деякою імовірністю міг стати музейним експонатом чи технічним пам’ятником… Але цьому Ан-26 пощастило.

Комусь було не байдуже усі ті роки, поки він простоював на стоянці, хтось дуже захотів, щоб він повернувся в небо, хтось підтримав починання. І ось уже зовсім скоро літак знову стане корисним і необхідним, поспішатиме туди, де його чекають, тільки тепер в новому статусі, статусі – народного. Адже участь у його відродженні більшою чи меншою мірою приймали громадяни із усіх куточків України.

Навіщо Феніксу “крила”?

У великих кораблів завжди є хрещений батько. У даного літака також є людина, без якої він би не “ожив”.  Нею є Юрій Бірюков, більше відомий, як Фенікс. Той самий Фенікс, який забезпечує українських солдатів практично усім: від питної води і зубної пасти до дефіцитних бронежилетів, контрабандних медичних препаратів, позашляховиків.  Про Фенікса та його команду ходять цілі легенди.  Кажуть, ці хлопці можуть за ліченні дні вирішити проблеми, над якими не те що волонтери, а й чиновники б’ються місяцями. Із журналістом Юрій спілкується швидко, адже часу на розмови у нього зовсім немає.

Крила України

– Хлопці із Бориспільської бригади транспортної авіації звернулись до мене по допомогу, – розповідає Юрій Бірюков. – Льотчики пояснили: “У нас є два “мертві” літаки”, а вони дуже потрібні.  Біда в тому, що армія заборгувала чималу суму коштів ДП імені Антонова, тому там про нас і чути не хочуть. Може, придумаєш щось? “У 2008 році у літака закінчився дозвіл на експлуатацію. І кожного року його потрібно було продовжувати ще на рік. За це треба було платити немалі кошти в ДП Антонов – така от правда життя. І точно така ж правда, що грошей ніхто не платив, їх просто не було. Заборгованість складала сотні тисяч і з нею неможливо було почати процес відновлення літака. Я вийшов на головного інженера ДП імені Антонова. І підприємство, не вимагаючи компенсації боргів, прийняло один із літаків на ремонт.

“Стоїть і заздрить лайнерам, що злітають перед носом”

Цей Ан-26 є літаком не новим. Він жив своїм робочим життям, починаючи із 1979 року. Літав, перевозив вантажі… А в 2005 році піднявся в небо востаннє – його переганяли із Жулян в Бориспіль. Ось уже 9 років літак стоїть на землі.

–  Так сталось, що усе своє життя я “хворів” літаками, – ділиться Юрій. –  Я знаю лівреї і коди аеропортів, де яка злітно-посадкова смуга, чому турбулентність – це не страшно. Та жодного відношення до авіації я ніколи не мав. Ну, хіба що, як пасажир. Тому, коли я приїхав подивитись на нового підопічного, це були просто неймовірні відчуття. Здалось, що літак – живий, просто трохи захворів. Стоїть і заздрить лайнерам, що злітають в нього перед носом.  А ще йому трохи страшно, бо поряд із ним стоять колеги, у яких вже зовсім шансів немає. Чому ми почали займатись цим літаком? В бригаді транспортної авіації є кілька вантажних транспортних борти. Для них є льотчики, техніки, але літають далеко не всі. Частина із них – просто стоять, серед них і наш підшефний.

Везучий “Везунчик”

Крила України

У кожного героя є своє ім’я. Помічники і прихильники, яких зібрав навколо себе    Ан-26, охрестили його Везунчиком. Волонтери розповідають, що не могли пройти повз проблему. Тим паче літак був не настільки у поганому стані, щоб його не можна було підняти.

– Деякі наслідки від простоювання все ж дали про себе знати, – розповідає Анна Прокопенко, координатор проекту,  одна із волонтерів “Крил Фенікса” . – За 9 років, що він простояв у розпорядженні військової частини, він нерідко ставав донором для інших машин. Потроху знімалась то одна деталь, то інша… Тому об’єм роботи був досить великим. Хоча критичних технічних неполадок не було. А найголовніше – можливості “Везунчика”. Даний літак є універсальним і в цьому його величезна перевага.

Аби зрозуміти необхідність у “Везунчику”, досить продивитись стрічку новин, запевняють волонтери.

– Якби літак такого типу був неподалік від “гарячої” точки – поранених хлопців можна було б  швидко евакуювати у надійне місце. Кабіна дозволяє перевезти 38 солдатів, не кажучи вже про вантажні можливості літака.  До того ж, на відміну від великих літаків, Ан-26 є зовсім невибагливим. Йому треба літати на Схід, як це постійно роблять його брати із іншими бортовими номерами. На Схід потрібно возити вантаж, зброю, спеціалістів. На автомобілях це зробити дуже складно.

Про історію літака майже нічого не відомо, зараз волонтери намагаються дослідити, де саме він літав і що возив. Знають лише, що раніше літак базувався у Жулянській ескадрильї.

200 тисяч гривень за півтора місяці? Запросто!

Кошти на ремонт “Везунчика” збирали у прямому сенсі слова усім світом. Для цього волонтери “Крил Фенікса” відкрили спеціальний рахунок, аби не плутатись, на що саме люди перераховують гроші.

– Великих надходжень, що закрили б значну частину збору у даному випадку не було, – пояснює Анна Прокопенко. – Зазвичай, надходило по десять, п’ятдесят, сто гривень. Кошти надсилали із різних куточків України і світу. Недарма ж цей літак охрестили народним. Загалом ремонт обійдеться близько двохсот тисяч гривень.

Технічні роботи вже майже завершені, пояснює Анна. Ремонтом займались безпосередньо фахівці військової частини, де базується літак. Та без сторонньої допомоги вони б не справились. Військовим допомагали спеціалісти із ДП “Антонов” і “Мотор Січ”.

– Потрібен ще місяць, а можливо, і менше, для того, аби літак почав виконувати свої прямі обов’язки, – продовжує Анна. – А далі будемо тримати руку на пульсі і контролювати долю “Везунчика”. Не хочеться, аби він знову стояв без діла.

А щоб контролювати літак було легше, волонтери “Крил Феніксу” нанесуть на нього свій логотип.

“Добре літають тільки красиві літаки”

Крила України

Неабияку роботу у процесі відновлення літака зробив і Максим Буквальний. Хлопець ще з шкільної парти захоплюється авіацією і авіамоделізмом, відвідує авіаційні виставки, читає літературу про літаки, виготовляє масштабні моделі. І хоч працює він інженером кавового обладнання, в душі завжди тягнувся до неба. А зараз Максим долучився до волонтерського руху.

– Двигун на “Везунчика” “перекинули” із Ан-30, що вже не підлягає ремонту, – розповів Максим. – Також довелось замінити кілька елементів планера, підготувати літак до фарбування, та, власне, пофарбувати його. Зараз шукаємо колеса. Із ними виникли особливі труднощі, адже їх виробляють у Росії. Тому, самі розумієте, довелось шукати альтернативні варіанти. А хто шукає, той завжди знаходить. Альтернативу знайшли в Європі, до того ж дешевше. Залишилися роботи по електроніці. Загалом, будь-який ремонт нагадує довгу дорогу, на фініші якої обов’язково відкриється небо.

Максим розповідає, що в Україні таких літаків досить багато. Головною проблемою залишається відсутність коштів на підтримання їх належного стану.

– “Мертві” літаки є у Борисполі, Мелітополі, Гавришівці, – ділиться хлопець. – Оскільки коштів на них не виділяється, літаки поступово “вмирають” і це не може не лякати. Тому навіть один відновлений літак – це дуже хороший приклад і показник. Навіть, якщо війна закінчиться, він обов’язково знадобиться українській армії. До того ж він вийшов таким красенем. Кожен, хто підходить до літака, стоїть хвилин десять з відкритим ротом. А торкатись до нього люди бояться. А що, як зіпсують таку красу?

“Іноді мені здається, що все, що відбувається – з області фантастики, але ні, це – реальність”

Воїни-авіатори частини, якій належить літак, і досі не вірять у реальність того, що відбувається. Адже він роками стояв законсервований. Розповідають, що допоміг випадок.

– Вже 10 років я несу службу в авіаційній транспортній бригаді, з яких 6 років безпосередньо в ескадрильї, якій і належить цей літак, – пояснює капітан Богдан Добровольський. – У складі нашої ескадрильї виконують завдання військово-транспортні літаки пасажирського  спрямування, а ось літака-“вантажника” нам не вистачає. Мені, як старшому бортовому техніку-інструктору, завжди була  цікава експлуатація таких літаків ще й в інших варіантах його призначення: десантному та вантажо-розвантажувальному. Такий літак у нас був. Але роками стояв у законсервованому стані на базі зберігання.

Богдан Добровольський розповідає, що літак з бортовим номером 05 належить їх бригаді з 2005 року, відтоді, як його віддали з розформованої “жулянської” військової частини, де він літав під номером 02. Та літак поступово став “донором” для більш важливих літаків.

– З початком бойових дій проти нашої країни, керівництвом Повітряних Сил було поставлено завдання переглянути стан законсервованих літаків і можливість їх відновлення. Спочатку 05-й борт на­віть не ро­з­г­ля­да­в­ся як ка­н­ди­дат на “ре­і­н­ка­р­на­цію”, то­му що він був най­більш ро­зу­ко­м­п­ле­к­то­ва­ним лі­та­ком. Але ме­ні вда­ло­ся вмо­ви­ти за­сту­п­ни­ка ко­ман­ди­ра з озбро­єн­ня хо­ча б про­ве­с­ти огляд.  Пі­с­ля на­ле­ж­них про­це­дур, ко­ман­ду­ван­ня По­ві­т­ря­них Сил отри­ма­ло від нас де­та­ль­ну до­по­відь про стан лі­та­ків і ни­ми бу­ло при­йн­я­то “не­ве­се­ле” для нас рі­шен­ня про не­мо­ж­ли­вість ві­д­но­в­лен­ня жо­д­но­го бо­р­та за бра­ком ко­ш­тів.

Вій­сь­ко­во­с­лу­ж­бо­вець до­дає, що до­по­міг ви­па­док.

–  Мій ро­дич ро­з­по­вів, про те, що в со­ці­а­ль­них ме­ре­жах по­ши­рю­єть­ся во­ло­н­тер­сь­кий рух до­по­мо­ги ар­мії “Кри­ла Фе­ні­к­са”. Я зв'я­за­в­ся з за­сно­в­ни­ком цьо­го гро­мад­сь­ко­го об’є­д­нан­ня  Юрі­єм Бі­рю­ко­вим і він  на­сту­п­но­го ж дня  ві­д­ві­дав на­шу ча­с­ти­ну. Ін­же­нер бри­га­ди п/п-к Оле­к­сій Бра­тусь пі­с­ля не­три­ва­лих су­пе­ре­чок при­с­тав на за­про­по­но­ва­ний Юрі­єм ек­с­пе­ри­мент – ві­д­но­в­лен­ня лі­та­ка ко­ш­том гро­мад­сь­ко­с­ті. І ме­ха­нізм за­пра­цю­вав.

Най­бі­ль­шою пе­ре­по­ною нам зда­ва­лась скла­д­на і ду­же ко­ш­то­в­на про­це­ду­ра “про­до­в­жен­ня” ре­су­р­су лі­та­ка на ДП “Ан­то­нов”. Але  ди­ре­к­ція за­во­ду не тіль­ки про­ба­чи­ли ба­га­то­рі­ч­ний борг, а ще й без­ко­ш­то­в­но на­да­ла всі аві­а­цій­ні до­зво­ли на рік впе­ред. За що їм ве­ли­ка вдя­ч­ність! Так са­мо ра­до пі­ш­ло нам на зу­стріч й ке­рі­в­ни­ц­т­во АО “Мо­тор Січ” –по­го­ди­лись про­до­в­жи­ти ре­сурс дви­гу­нів без жо­д­ної ко­пій­ки!

Копітка робота зовсім не лякає військовослужбовців. До відновлення літака добровільно залучились абсолютно усі техніки ескадрильї.

– Встановили “молодші” двигуни, зняли й відправили  на ремонт гвинти до 410-го авіаремонтного заводу, повністю демонтували несправне авіаційне обладнання. Великою проблемою для нас став з’їдений корозією кіль літака. Вперше в нашій частині техніки виконали його заміну. Багато різних елементів було замінено на нові або позичено з літаків-донорів – на це пішов майже місяць. На “відмінно” спрацювали хлопці з ТЕЧ  – робота кипіла з ранку й до самої темряви. Начальник ТЕЧ  майор  Володимир П’ятак чітко і грамотно організував процес відновлення, завдяки чому ми зекономили багато часу. Найактивнішу участь у відновленні літака приймали техніки Євген Кисіль, Сергій Фещенко та Серій Паскевич, Олександр Зленко та Андрій Міщенко, Олександр Тригуб, Олександр Каракай та Редван Мамбетов. Кожну вільну від виконання службових обов’язків хвилину вони приділяють нашому літаку.

Колись безіменний Ан-26 тепер має сторінку у Фейсбук і тисячі шанувальників

Крила України

Авіатори не втомлюються дякувати волонтерам. Кажуть, якби не “крила” Фенікса, як в народі прозвали помічників Юрія Бірюкова, усе це було б неможливим.

– Вони “дістають” необхідні запчастини, закуповують літакове начиння, домовляються з постачальниками та чиновниками. І все це в такі строки, що можна тільки дивуватись! Наш, колись безіменний Ан-26, отримав своє власне прізвисько “Везунчик”, має персональну сторінку у мережі Фейсбук і тисячі шанувальників. Громадські куратори проекту постійно навідують літак, переймаються ходом роботи та його долею. І цікаво те, що командування Повітряних Сил не тільки не перешкоджає цьому, але й всіляко йде на зустріч. Вся координація роботи активістів та військових покладена на плечі підполковника Олексія Братуся. Він, як інженер бригади, сміливо приймає рішення, веде листування із заводами та організаціями, щоденно вирішує нагальні проблеми, пов’язані з таким складним процесом становлення літака “на крило”.

 Перший у світі “піксельний” Ан-26

Інтернет вибухнув після того, як там з’явилися перші фото літака в пофарбованому стані. Справа в тому, що вперше у світі до літака типу Ан-26 було застосовано “піксельний камуфляж”.

– Цю ідею впровадив у життя великий шанувальник авіації, керівник авіамодельного гуртка штурман 1-ї ескадрильї  майор Роман Родіонов. Він розробив схему нанесення малюнку, знайшов постачальників фарби (які, до речі, віддали її по собівартості), зорганізував роботу бригади авіаційних малярів. За п’ять діб в умовах аеродромної стоянки вони абсолютно “за спасибі” пофарбували літак – таким чином хлопці хотіли виконати свій громадянський обов’язок. Результат перевершив сподівання! На даному етапі ми чекаємо остаточного рішення “Мотор Січ” щодо двигунів, повернення гвинтів після ремонту. З дня на день приїде новенька гума для коліс, продовжується збір коштів на авіаобладнання.

Як літак назвеш, так він і полетить?

Активісти запевняють, що недаремно назвали літак “Везунчиком”. Вони впевнені, що літак сторицею віддячить за кожну хвилину витраченого на нього часу, перевозитиме найважливіші і найактуальніші вантажі і обов’язково буде везучим.

– Я не звик кидати розпочату справу на половині шляху, – пояснює Юрій. – І ще, останнім часом цей літак став для мене чимось дуже особливим, я просто не можу зрадити йому. Багато хто пише, навіщо витрачатись на літак, якщо наразі потрібно купувати бронежилети? Так, потрібно. І ми будемо їх купувати. Але і літак ремонтувати потрібно.

Час спокутувати провину

Попри величезний обсяг роботи, що її робить для захисників України Юрій Бірюков разом із командою, він не любить, коли його вихваляють чи дякують за допомогу.

– А за що дякувати? За те, що ми спільними зусиллями довели армію до убогого стану? Отримували заробітну плату в конвертах, не платили податків, терпіли хабарі, крадіжки. Це ж не один Янукович у всьому винен, а кожен із нас. Скільки років ми або зовсім не ходили на вибори, або голосували для “галочки”? Сучасний стан армії – продукт нашої спільної безвідповідальності. Коли військові кажуть, що їм соромно приймати допомогу, я відповідаю, що це мені соромно за останні 23 роки. Саме зараз прийшов час спокутувати провину.

Юрій розповідає, що його життя круто змінилось ще під час Майдану, де він був волонтером-медиком.

– 21 лютого, після того як виносив тіла загиблих, у мене зовсім поїхала психіка. Навіть, коли ми з дружиною вирушили на відпочинок до Шрі-Ланки, я сидів у номері з ноутбуком і займався розподілом продуктів і медикаментів на Майдані. У перший же день відпочинку мені стало відомо, що Росія розв’язала війну з Україною і відпочинок остаточно пропав. Я почав думати, як допомогти солдатам, та вони самі до мене зателефонували і сказали, що їх вже третій день не годують, а я допомагав з продуктами на Майдані. Я одразу ж перерахував гроші волонтеру, а він відвіз бійцям продукти. Повернувшись додому, я одразу ж поїхав у зону бойових дій і був просто шокований реальним станом речей.

Феніксом Юрій став давно. Розповідає, що у нього навіть тату на передпліччі у вигляді Фенікса є.

– Ще під час Майдану я зареєструвався у соціальних мережах під ніком “Крила Фенікса”. – Не реєструвався під власним ім’ям, аби мати змогу писати все, що думаю і про кого думаю. Поступово люди почали пропонувати допомогу. Повернувшись зі  Сходу, я написав на своїй сторінці, що потрібні кошти і одразу зорганізувалась групка волонтерів. Кошти поступають із різних куточків України, а також з-за кордону. Ми постійно інформуємо, яка частина і що саме потребує і люди моментально відгукуються.

У Юрія без перестанку дзвонить телефон. Навіть додзвонитись йому складно – завжди зайнято. Чоловік віддає розпорядження, зводить людей, відправляє повідомлення.

– Мрію колись викинути свій мобільний телефон, адже дзвонить він практично цілодобово. За день приймаю сотні дзвінків, тому ніде свій мобільний не публікую. Але я прекрасно розумію, що найближчим часом ситуація навряд чи “устаканиться”, тому про спокій, так як і про відпочинок, поки що доводиться лише мріяти. Та сили займатись волонтерською діяльністю мене не покидають, натхнення додають кулі, що дістають із бронежилетів наші солдати.

“Не боюсь і не соромлюсь того, що займаюсь контрабандою”

Юрій розповідає, що деякі товари доводиться купувати нелегально. Це рятує не одне українське життя, тому соромитись нічого.

– Солдати української армії оснащені касками ще 1943 року, – пояснює Юрій. – Як думаєте, вони дуже надійні? Такі каски зможуть захистити тільки від попадання картоплею. Я ж привожу каски 2004 року, які носять військовослужбовці НАТО. Так, їх привозять нелегально. Але хіба це має значення? Нелегально доводиться купувати і медикаменти. Більше усього наших бійців загинуло від кровотечі, яку просто неможливо зупинити в польових умовах. Американці розробили препарат, що зупиняє кров – целокс. Він виглядає, як шприц із порошком. Якщо ввести цей порошок в рану, кровотеча миттєво зупиняється. В Україні взагалі мало хто чув про такий препарат.

Фенікс розповідає, що його абсолютно не хвилюють претензії митної служби. Каже, може навіть запросити їх у гості.

– Нехай ще прихоплять із собою працівників податкової служби, – говорить Юрій. – Через мою банківську картку проходять мільйони гривень. Я навіть можу забезпечити їм теплу зустріч не тільки із собою, а й із десантниками, артилеристами, льотчиками, яким ми допомагаємо. Я не розраховую на їх патріотизм. Я розраховую на їхнє почуття самозбереження. Взагалі я дуже злий на нашу державу.

Нещодавно “Крила Фенікса” втілили ще один масштабний проект – сформували 3 тисячі індивідуальних аптечок для бійців.

Знаєте, як виглядає штатна аптечка? Ні? А її просто немає!

Юрій розповідає, що знайти штатні аптечки можна хіба що на плакатах. І то радянські, яких вже давно ніхто не виготовляє.

– В польові госпіталі завезли бинти ледь не тридцятирічної давнини! Вони розсипаються на очах! На моє прохання розробити індивідуальну аптечку відгукнулись професійні медики. Вони затвердили комплектацію, а я організував пошив чохлів для аптечок і роздобув набір медичних засобів. На днях відправляємо половину аптечок у зону бойових дій. Аптечки вийшли “інтернаціональними” – ізраїльські перев’язочні пакети, американські джгути, контрабандний Целокс, який ми шукали усією Європою…

Кілька десятків “крил”

На запитання про кількість помічників Юрій віджартовується: “Хіба ж їх усіх перерахуєш?”

– У постійному режимі мені допомагає 19 чоловік, – каже Юрій. – Насправді ж помічників набагато більше. Чого ще не вистачає нашим бійцям? – розмірковує Фенікс. – Та, усього не вистачає… Їм же навіть чай дають, що десятки років лежав на складах… Та з ними – вся Україна. Тому все буде добре! Іншого виходу у нас просто немає! І неважливо, що зараз я практично не сплю, – жартома додає Юрій, – Настане мир – відісплюсь!

Ба­жа­є­те до­по­мо­г­ти “Ве­зу­н­чи­ку” ста­ти в стрій?

Бо­ри­с­піль­сь­ка бри­га­да тра­н­с­по­р­т­ної аві­а­ції

Ка­р­та При­ват-­Ба­н­ку

4149 4950 0701 0768 ____ Юрій Бі­рю­ков

УНІАН в Google News