Народні гроші потрібно рахувати й ефективно використовувати

Юрія Бірюкова представляти читачу немає потреби. Він добре відома людина в нашому суспільстві, волонтерському русі України, а особливо – у військовому середовищі. 

Активісти створеної ним мережі «Крила Фенікса» із самого початку подій на Сході країни взяли під опіку кілька бойових частин та з’єднань, що виконують завдання в зоні АТО. В серпні 2014-го за підтримки Юрія Бірюкова при 79-й оаембр створено 3-й добровольчий батальйон «Фенікс».

Нині засновник «Крил Фенікса» є радником Президента України й помічником Міністра оборони, в секторі відповідальності якого — забезпечення війська.

— Про проблеми забезпечення нашої армії ви знаєте із власного волонтерського досвіду. Повноважень, які має помічник Міністра оборони України Юрій Бірюков, вистачає, аби виправляти ситуацію на краще?

— Насправді ніяких повноважень — ні як радник Президента, ні у статусі помічника Міністра оборони Юрій Бірюков не має. Я працюю на громадських засадах. Заробітну плату, відповідно, теж не отримую — у владні коридори я прийшов не за грішми. Так вже сталося, що я людина забезпечена. Фактично моє головне завдання — сприяти налагодженню своєчасного постачання у війська всіх необхідних компонентів якісного речового майна. І тому питання не в повноваженнях, а насамперед у бажанні працювати й у розумінні того, що потрібно робити. На жаль, існуючий алгоритм функціонування тилових служб наших Збройних Сил не відповідає вимогам сьогодення. Його потрібно змінювати на інший, ефективний.

— Ви пропонуєте реформувати Тил Збройних Сил?

— Ні. Існуючу модель реформувати неможливо. Від неї потрібно відмовитися, змінювати цей механізм немає сенсу.

— Чому?

— Поясню на прикладах. Півроку тому війська отримали 41876 бронежилетів. І вже зараз п’ять тисяч із них зовсім не годяться, потрібно купувати нові — пластини у бронежилетах нормальні, а ось тканина зносилася, не витримала кількамісячної експлуатації в польових умовах. Матеріал, з якого шили, — вітчизняний. Підтримуємо українського виробника — чудово, патріотичне рішення. І нормативна база, за якою цю тканину затверджували, також, здавалося б, цілком державницька: якщо щось із необхідного виробляється в Україні, то купувати імпортне — зась. Насправді ж вкрай безглуздо купувати за таким принципом: байдуже що, головне, аби було українське. Кажуть, іноземні бронежилети дорожчі, тканина теж. Так, звісно. Але якість — інша. Їх не потрібно було б купувати кожні півроку. І така ситуація — всюди. Система сама себе затисла в лещата обмежень — часових, нормативно-правових, економічних. І вирватися з неї, намагаючись щось поступово змінювати — безперспективно. Неможливо налаштувати механізм, щоб він працював правильно, якщо сам алгоритм, філософія його роботи хибні. Ось у мене на столі чергова доповідна — проведено тендер на придбання 10000 пар хромових черевиків з високими берцями. Переміг вітчизняний виробник, той самий, добре відомий у військах, продукція якого не витримує й місяця польових умов. Це — яскраве свідчення того, що в умовах нинішньої системи ми завжди будемо ходити по колу, щоразу повторюючи попередні помилки й наступаючи на одні й ті ж граблі.

— Ви радите одягти нашу армію в іноземні однострої та амуніцію?

— Я раджу відмовитися від існуючого порядку тилового забезпечення. Наприкінці 2014 року логіка, за якою українського солдата можна нагодувати за 17 гривень 62 копійки на добу, — не має права на життя. Ці кошти були актуальні у травні 2008 року — за цінами і в умовах шестирічної давнини. А до сьогодні робити вигляд, що відтоді на вартість продуктів, які входять у загальновійськову норму харчування, не впливали ні ріст цін, ні інфляція, ні інші процеси й події, що відбулися в країні, — це самообман, причому на державному рівні.

Президент дав доручення цю систему зламати. Готуємо проект, кошторис. Буде нормальне харчування, будуть смачні й корисні сухі пайки.

— Але ж не можна, зламавши один алгоритм, одразу ж вибудувати інший, для цього потрібен певний час…

— Так, звичайно. І тому існуюча структура тилу під нашим пильним контролем функціонуватиме й далі, а паралельно з нею ми створюватимемо іншу, яка зрештою дозволить ефективно витрачати державні кошти й водночас максимально обмежить можливості для корупційних та інших зловживань. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено — на рівні Президента, Прем’єра, профільних міністрів — оборони та фінансів — схвалено ідею створення нового державного підприємства, яке в майбутньому дбатиме про тилове забезпечення військовослужбовців.

— Тобто з часом нове ДП повністю замінить собою нинішній Тил ЗСУ?

— Так. І на початковому етапі наше завдання — налагодити речове забезпечення сил спеціальних операцій. Це — аеромобільні війська, морська піхота, частини спеціального призначення. З часом рухатимемось далі, поступово переймаючи у старої структури інші повноваження. Але найближча мета — одягти спецпризначенців Збройних Сил за найвищими світовими стандартами. Завдання амбітне, але ми з ним упораємося.

— А скільки, за вашими підрахунками, на це піде часу і грошей?

— Наказ про створення державного підприємства вже підготовлений, він лежить на столі Міністра. Затримки з його підписанням не буде. Працювати ми почнемо з першого січня, з початком нового бюджетного року. З фінансуванням також є визначеність — за попередньою домовленістю на рівні керівництва держави і Збройних Сил для цих цілей на перше півріччя наступного року буде виділено мільярд гривень. Також є домовленість про спрямування на потреби ДП народних коштів зі статті 565. У такий спосіб ми розраховуємо, що влітку 2015 року бійці ССО отримають усе те, що ми зараз обіцяємо.

— Терміни стислі…

— Так, але у країні війна, і те, що ми робимо зараз, потрібно було робити «ще вчора». Думаю ідея, покладена в основу створення нового державного підприємства, дозволить досягти наміченого у визначені терміни.

— А в чому саме полягає ця ідея? Яким буде алгоритм роботи ДП і чим він відрізнятиметься від схеми функціонування Тилу ЗС України?

— У загальних рисах це виглядатиме так. Створюється ДП. Діяльність підприємства звільняється від оподаткування, мита та зборів. І це логічно — підприємство державне, працює за державні кошти і кінцевий отримувач його продукції — також держава, Збройні Сили.

Щодо функціоналу. Напрацьовуються нові норми й позиції речового забезпечення. Ця робота вже ведеться, ми дуже уважно вивчаємо світовий досвід і при цьому маємо можливість аналізувати власний, а він є — набутий в АТО. Стандарти, технічні умови, кодифікація тощо за потреби створюються нові й затверджуються на рівні Міністерства оборони. Не так, як зараз, коли схвалення тієї чи іншої позиції потрібно отримувати на рівні Кабінету Міністрів. Якими мають бути солдатські шкарпетки — це не є компетенцією уряду. Таким чином ми уникаємо «великого кола», по якому проходять численні узгодження й затвердження — суто бюрократична тяганина. Далі — тендерні та інші процедури прописуємо також на рівні міністерства. Тут доведеться вносити деякі зміни в законодавчу та нормативну базу. Наприклад, щодо участі в конкурсах щодо закупівель іноземних постачальників. Але є розуміння необхідності з боку Президента, інших високопосадовців, тож результат буде.

У такий спосіб ДП закуповує тканини, фурнітуру — блискавки, ґудзики тощо — як в Україні, так і за її межами. Окрім цього, підприємство матиме як власні виробничі потужності, так і отримає право залучати до пошиття комерційні структури на основі давальницької сировини. Це дозволить забезпечити швидке виготовлення речового майна за єдиними стандартами з однакових для всіх матеріалів і за єдиною ціною. Тобто можна буде залучити десятки й сотні приватних вітчизняних швейних та взуттєвих підприємств.

Логістика — також у межах компетенції ДП. Усі склади будуть автоматизовані та з’єднані єдиною комп’ютерною мережею. Це дозволить проводити інвентаризацію в будь-який момент. Мабуть, зараз це звучить як фантастика, але начальник складу зі сканером штрих-коду і планшетом як робочим інструментом — буде нормою. Речовики в частинах матимуть змогу замовляти саме ті речі й саме тих розмірів, які потрібні кожному бійцю індивідуально. Термін доставки на склад частини з моменту замовлення — максимум дві доби.

— Дійсно, звучить як фантастика.

— Але це реально. Ми залучаємо дуже потужні професійні сили. Наприклад, усі бізнес-процеси будуть вибудовані й прописані британською аудиторсько-консалтинговою компанією Ernst&Young, яка входить у «велику четвірку» аудиторських компаній світу.

Усе буде комп’ютеризоване і систематизоване. Весь транспорт — з GPS, рух — виключно у відповідності зі встановленими маршрутами. Що це дасть? Та хоча б те, що два мішки картоплі на блокпост, розташований за 70 кілометрів від найближчого складу, «Уралом» не возитимуть, як це відбувається зараз. Картопля виходить за ціною омарів, якщо врахувати витрати на пальне. Народні гроші потрібно рахувати й ефективно використовувати. І лише так, роблячи все із розумом, ми забезпечимо армію всім необхідним і без зайвих витрат.

— Потрібні люди, висококваліфіковані фахівці…

— Авжеж — і фахівці, й, патріоти водночас. У штат держпідприємства ми будемо набирати виключно висококласних професіоналів на відкритих конкурсах з обов’язковим проходженням тестування на поліграфі. Так, як це вже було з першими дванадцятьма волонтерами, що прийшли до Департаменту забезпечення Міноборони. Залучатимемо й надалі професіоналів з волонтерського середовища. Наприклад, директором підприємства має стати людина, відома всій країні своїм героїзмом, патріотизмом і порядністю, як Тетяна Ричкова. Поки що Таня вагається, але, думаю, зможемо її переконати. Підрозділ розробки і стандартизації планується доручити дуже потужному фахівцю з питань екіпірування — Костянтину Ліснику. Віктор Пузанов опікуватиметься логістикою…

Усе буде гаразд, я в цьому твердо переконаний.

Іван Ступак, «Народна армія»

УНІАН в Google News