Петро Литвин: про 8-й армійський корпус, АТО та дешевий піар
АТО на сході України, що насправді переросла у війну, правильність її проведення, «авторство» перемог і поразок викликають чимало дискусій і суперечок, обростають чутками і звинуваченнями на адресу тих чи інших знакових персон. З’ясувати істину з окремих гострих питань журналісти «Житомирщини» спробували в бесіді з командиром 8-го армійського корпусу, генерал-лейтенантом Петром Литвином.
- Товаришу генерал, коли війська корпусу були залучені до участі в Антитерористичній операції?
- У липні. Основний командний пункт прибув у район виконання завдань сектора «Д» 20 числа. А до цього, із 21 березня, Оперативне мобільне угруповання «Полісся» визначеним складом, основу якого становили військовослужбовці 8-го армійського корпусу, виконувало завдання з недопущення вторгнення противника з території АР Крим на материкову частину України та блокування морського узбережжя на визначених ділянках з метою недопущення морського десанту, охорони важливих об’єктів та комунікацій. Завдання виконували п’ять батальйонних тактичних груп, підрозділи бойового та тилового забезпечення.
- Що собою являв сектор «Д» на час прийому його під ваше керівництво?
- Підрозділи сектора займали оборону у восьми окремих опорних пунктах у вузькому коридорі на кордоні від Маринівки до Червонопартизанська із завданням відрізати терористів від постачання з боку Російської Федерації. Окремі підрозділи, які здійснювали прикриття державного кордону, вже були максимально виснажені систематичними обстрілами з реактивних систем залпового вогню та артилерійських систем з території РФ і, водночас, лишалися відрізаними від основних сил сектора «Д». Їх треба було негайно виводити із зони ураження російською артилерією й відправляти на відновлення боєздатності. Що й було зроблено.
- Як сталося, що сам командний пункт сектора «Д» піддався обстрілу з подальшим його переміщенням, що й послужило приводом для звинувачень у тому, що «командувач Литвин кудись зник»?
- О пів на п’яту ранку 21 серпня по району основного командного пункту сектора «Д» було завдано вогневого удару системами «Ураган» з боку Російської Федерації.
Один із пострілів повністю накрив мій пункт управління. На щастя ми встигли, буквально за мить, з нього вийти. Часу на роздуми в нас не було і, після відповідної доповіді в штаб АТО, я зібрав весь особовий склад і за 1 год. 37 хв. вивів управління сектора в запасний район.
На час, коли відбувалося переміщення в запасний район, управління тимчасово було передано на передовий командний пункт, тому управління військами не було втрачене ні на мить. Ми вивели майже всю техніку, а головне - не допустили більше загибелі людей, бо через півгодини після нашого виходу, а я, упевнившись, що з району основного командного пункту вийшов весь особовий склад, виходив останнім, по ньому був нанесений другий вогневий удар, який не лишив живого місця на місцевості.
- Як ви можете прокоментувати ситуацію в зоні АТО з точки зору військового?
- Щоб характеризувати її або навіть коментувати, треба бути причетним до розробки оперативних документів, мати вихідні дані від вищого військово-політичного керівництва. На рівні ж командира сектора робити це дуже важко та й не потрібно. Але, на жаль, зараз дії командирів, вищого керівництва коментують усі і, що найцікавіше, кожен хоче вставити свої «п’ять копійок» у справу захисту нашої держави.
Нещодавно, перебуваючи на Житомирському полігоні, наш Президент - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України щодо таких порад дуже влучно сказав:
«Прийдіть, продемонструйте в полі застосування вашої тактики і, я думаю, країна вам буде дуже вдячна. А коли у «Фейсбуці» ми ведемо стратегічні розробки і дуже жорстоку війну вночі за комп’ютером, попиваючи каву, я думаю, що ми від цих порад поки що утримаємось».
- Із оголошенням перемир’я російські війська із зони АТО виведені остаточно чи все ще допомагають бойовикам?
- Схід України насичений такими схованками, як шахти, терикони. Переконаний, що вони активно використовуються. Основу бойової техніки росіяни залишили. Адже так звані «еленерівці» й «деенерівці» чітко розуміють, що при остаточному відведенні російських регулярних військ їх за тиждень - два знищать. Більш ніж переконаний, що основу їх становлять регулярні війська Росії.
- Тобто, з нами воює й місцеве населення?
- Правильніше було б сказати, що воно не завжди сприяє українським військам. Однак, після того, як в окуповані сепаратистами населені пункти заходять наші Збройні Сили, ситуація змінюється. На визволених територіях люди усвідомлюють, що насправді сталося, і просять військових, міліцію не залишати їх, а захищати. Бо мав місце і такий прикрий момент. В окремих випадках бійці добровольчих батальйонів, за розповідями очевидців, вдавалися до безчинств. У мене немає доказів, але те, що місцеве населення схвальніше сприймало воїнів Збройних Сил України, ніж бійців добровольчих батальйонів, - це факт.
- А відомо, що поведінка армії впливає значною мірою на те, як ми зможемо закріпитися на визволеній від сепаратистів території…
- Треба було розмежувати, щоб кожен виконував своє завдання: армія, як штурмовий загін, витісняє ворога, за нею - Національна гвардія утримує населений пункт, організовується місцева влада, яка облаштовує життя громади. Одразу заходить будівельна компанія, що відновлює інфраструктуру. І люди б розуміли, що прийшло спасіння. Потрібна дуже тісна взаємодія між Міноборони, Нацгвардією, МВС і органами державної влади. Найбільше зараз люди довіряють саме Збройним Силам і тому нам потрібно утримати цей імідж.
- І готувати їх за стандартами НАТО?
- НАТО - це тоді, коли офіцер має своє житло, фахово підготовлений, знає основне озброєння, військову техніку, ввірену його підрозділу, він може її правильно й логічно застосовувати, не боїться прийняти правильне рішення. І основне - всебічне матеріально-технічне забезпечення. На порозі зими ми не повинні йти босі й голі в зону бойових дій. Треба бути максимально забезпеченими.
Дуже багато в цьому напрямку вже зроблено, але є й певні проблеми, які нам допомагають вирішувати наші волонтери. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто допомагає Збройним Силам, нашим військовослужбовцям.
- Повертаючись до серпневих подій, що ви скажете про трагедію Іловайська?
- Категорично заявляю, що сектор «Д» до Іловайська не має жодного відношення. Будь-які звинувачення його командування у тому, що сталося, є нічим іншим, як політичною брехнею.
- Що насправді сталося з військовослужбовцями 30-ої механізованої бригади? Наскільки справедливими є звинувачення з обох сторін?
- Найбоєготовнішим з’єднанням був і залишається 8-ий армійський корпус. Усі його військові частини задіяні до виконання поставлених завдань. Але у певний час корпус був розірваний і змушений був виконувати завдання в інших секторах, бо там не вистачало резерву.
На війні всього передбачити неможливо. В одному з підрозділів, який, перебуваючи під постійним обстрілом реактивними системами залпового вогню та ствольної артилерії з території Російської Федерації, мабуть, спрацював певний психологічний фактор і частина бійців залишили місце несення служби та вирушили додому. Солдати, які бігають сьогодні по Новограду-Волинському, а це військовослужбовці, призвані за мобілізацією, заявляють, що вони були покинуті командирами, таким чином намагаючись всіма правдами й неправдами виправдатися перед однополчанами. Можливо, психологічно й морально вони не були готові до війни… Сталося так, як сталося. Я їх ні в чому не звинувачую, але дуже хочу, щоб вони мене почули: ще є час повернутися та стати в один стрій зі своїми побратимами. Ще є час і нагальна потреба у вашій реальній допомозі своїм друзям, які зараз в окопах, продовжують захищати своїх дітей, дружин, свою рідню та свою землю.Подумайте про це і зробіть правильний вибір.
- Як треба готувати людей до війни? Як навчати бути захисниками?
- Політики і все суспільство повинні зрозуміти, що сьогодні треба мати не лише Закон про люстрацію, а й Закон про загальну військову повинність - кожен юнак має пройти службу в армії. Або ж, наприклад, щоб вони проходили військову підготовку при військових частинах. Пройшов підготовку, - а в частині у нього є свій автомат, своя форма - підтвердив відповідний рівень готовності й пішов займатися своїми цивільними справами.
- А яка роль тоді контрактної служби?
- Контрактник - це військовий професіонал, людина, яка присвячує своє життя служінню Вітчизні, і держава повинна його забезпечити всім необхідним. Контрактник не повинен думати про забезпечення житлом, про оздоровлення своє і сім’ї та все інше. А головне- має бути достойна заробітна плата.
- Повернімося до самого початку - подій Майдану. Як вам удалося тоді вистояти і, по суті, уберегти війська корпусу і себе від трагічного кроку?
- Відверто скажу, що справді були спроби втягнути в протистояння з Майданом і наш корпус, і 95-ту бригаду. Але я, як командир корпусу, як начальник Житомирського гарнізону, зайняв чітку і зрозумілу для всіх позицію: «Ми не будемо виконувати злочинні накази чи розпорядження. Ми приймали присягу, ми поклялися вірно служити своєму народові, а не якійсь конкретній особі».
- А коли Верховна Рада прийняла постанову про виведення військ на Хрещатик, не пошкодували про своє рішення?
- Ні, не шкодував. Мені зателефонував міський голова і каже, що до нього прийшли люди з вимогою, щоб війська із Житомира на Майдан не йшли. Я тут же по телефону сказав одному з представників громади: «Гарантую, що поки я тут, ніхто нікуди не поїде». - Через кілька годин, уже поночі, під наші ворота приходять кілька десятків жінок із житомирського Майдану. Ми розмовляли з ними майже годину, я їх теж запевнив, що ніхто нікуди не поїде . Вони повірили мені.
- Де сьогодні знаходяться війська 8-го армійського корпусу?
- Більшість наших військових частин і досі знаходяться на передовій. Але є підрозділи, які, відповідно до оперативної директиви штабу АТО, були виведені із зони Антитерористичної операції для відновлення боєздатності. Зараз ми цим займаємося і через певний проміжок часу вони будуть готовими до виконання визначених завдань.
- Наскільки міцною є сьогодні єдність армії і народу? Чи відчуваєте її особисто ви?
- Свою професійну діяльність я завжди будував на налагодженні взаєморозуміння між армією і громадянами. Мене часто дивує те, як деякі засоби масової інформації заради дешевої сенсації намагаються очорнити армію і її командирів. Переконаний, що нам потрібний закон про персональну відповідальність за наклепи, неправдиві публічні звинувачення. Щоб, врешті-решт, ми навчилися говорити правду.
За свої військову службу і депутатську роботу в обласній раді я завжди опікувався проблемами людей. На депутатських прийомах вислуховував і намагався допомогти, особливо онкохворим, дітям-інвалідам. Залучав для цього все і всіх, кого міг. Розумію, що всім угодним ніколи не будеш, але й надалі працюватиму так, як і раніше. А цей життєвий рубіж теж треба пройти.
Дмитро Полісенко,
Іраїда Голованова.
PS. Коли матеріал було підготовлено до друку, засоби масової інформації оприлюднили проміжний звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних Сил України біля міста Іловайська Донецької області. У ньому зазначено: «… спроба списати Іловайську трагедію на, нібито, втечу керівника сектора «Д» генерала Литвина П.М. є цілком необгрунтованою. Також не відповідає дійсності твердження командира добровольчого батальйону «Дніпро-1» про втечу керівника сектора «Д» генерала Литвина П.М. і його штабу. Керівництво та штаб сектора «Д» виконували наявними силами поставлені завдання аж до ліквідації сектора «Д» рішенням штабу АТО від 24.00 24 серпня».